"Не можу більше спостерігати за відкритим ігнором голови райради і прийняв рішення без запрошення (до речі, так жодного разу і не отримав його, хоча, у не пленарні тижні Верховної Ради України, їзджу на сесії міські,районні, обласні) поїхати на сесію Малинської районної ради, аби звернутися до сільських голів, депутатів особисто, так як опосередковано через голову якось ніяк не виходить..."
Виявляється, що відлік вже пішов на роки, як голова Малинської районної ради сидить в кабінеті з рушниками, і чекає, чекає...
От не розібралися, хто ж до кого має йти? А слівце народне так і проситься злетіти з вуст, як та пісня.
Якби молодість знала, а старість могла!
А так пісня не задалася, тож і маємо крик душі, а не солов'їну, від народного депутата Павла Дзюблика: "Не можу більше спостерігати за відкритим ігнором голови райради і прийняв рішення без запрошення..."
Про що і поділився на своїй сторінці в Facebook.
Виявляється, ось уже майже півтора року, кожного разу, коли я з робочим візитом відвідую місто Малин та район, голова сидить у своєму кабінеті і чекає мене, бо мої помічники заздалегідь повідомляють його про мій приїзд та запрошують попрацювати цього дня разом.
А я чомусь так і не прийшов).
Ну, прямо передача "Жди меня".
Щож, довгоочікувана зустріч відбулася, побачимо, що ж зміниться, бо усна домовленість співпрацювати на благо району засвідчена присутніми на сесії.
Ох, якось неоднозначно, Павле Володимировичу. Хіба гоже, щоб голова райради з короваєм та рушниками ловив вас в коридорах влади? Так все торжество марно, даремно... Добре, що змилосердилися
Поділитися:вологість:
тиск:
вітер: