Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

26.06.2013
Усі жінки – відьми, всі чоловіки…

Районне управління праці та соціального захисту населення (в народі – «совбез»), як і кожна державна структура – оаза ще радянської бюрократії.

До неї не можна ввійти, не обклеївшись різноманітними папірцями - довідками-«справками», ксерокопіями всіх можливих документів та не озброївшись справді буддиськими спокоєм та всепрощенністю.

Але, бляха, як можна витримати, коли знову треба чергову ксерокопію ще якогось документа, а в совбезі її для «простих смертних» не роблять, хоч і мають відповідну оргтехніку (навіщо, питається, ви її закупляли за кошти платників податків?), а найближчий ксерокс – у магазині готового одягу з Китаю через дорогу, там же виявляється, що «прилад» у них не працює?

Жінкам-службовцям, та й чоловікам совбезу, яких там одиниці, й котрі переймають від прекрасної половини нервовість та стервозність, на таке начхати.

Така працівниця сидить своєю велетенською дупою на стільці (здається, вже навічно прилипла до нього!) і свердлить тебе своїми близько поставленими очицями камбали.

«Приходьте іншим разом!» – каже вона після того, як ксерокопію всіма правдами та брехнями зроблено, а потім виявляється, що ще треба один документ і він, звісно, лежить у тебе вдома в серванті.

Така ситуація знайома мало не кожному.

Подібний чином я із чоловіком «вибивала» потрібні папірці, щоб мати змогу отримати для нашої дитини безкоштовні ортопедичні устілки.

Тож після совбезу, стріпані, ніби горобці після бійки, ми направилися до житомирського протезно-ортопедичного підприємства. Там на «ресепшині» сиділа товста серйозна тітка з короткою зачіскою та незворушним виразом обличчя.

Не зважаючи на пофігістичність, вона швидко заповнила всі потрібні документи дрібними каракульками і навіть видала нам абсолютно безкоштовно папку для паперів! Поки чоловік із нею розмовляв, до мене підійшов лікар-ортопед і люб’язно поцікавився, по взуття чи устілки ми прийшли до підприємства.

Я була в шоці! Не ми, а до нас звернулися! І не просто, а з приємною посмішкою! Я навіть спочатку не зрозуміла, чому до мене першим заговорив цей крем’ях у білому халаті.

На цьому дива не закінчилися. Виявилося, що в протезно-ортопедичному підприємстві загалом працює чоловічий колектив. На відміну від жіночого совбезівського, його працівники товариські та дійсно переймаються проблемами того, хто до них звертається. А ще вони, як уже згадувалося, посміхаються!

Вийшовши із будівлі, де розміщується підприємство, я не могла оговтатися. Можливо, праві були наші предки, коли не допускали жінок до участі в суспільному бізнесовому житті? Можливо, й справді, для прекрасної половини людства потрібно лише «церква-кухня-діти»?

Інакше як пояснити те, що адекватна молода жіночка в колективі собі подібних через деякий час стає всестурбованим стервом, а чоловік натомість не змінюється, навпаки, зазвичай у «мужній команді» виховуються доброта, небайдужість, зичливість?

Як після цього не сказати: всі жінки – відьми, всі чоловіки – янголи?

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2013.06.27 11:21 -
Ольга Гура (2)
1 0
Не сказала б я, що усі, але певна тенденція є. І починається вона не з коридорів установ, а з пелюшок, нелюдських стосунків у родинах, де хамство, грубість, неуважність вважаються нормою А з хама, як відомо, не вийде пан. Частенько бачу, як малинські дівчатка-підлітки розмовляють між собою та з друзями-хлопцями. Серед потоку матюччя, не те що доброго, а й просто людського слова не почуєш. Вони у цьому ще гірші за хлопців, ще грубіші та брутальніші. Звідки вони це беруть? Напевно, підгрунтя - в сім'ях. Бо діти - в першу чергу дзеркало своїх батьків. А потім вони приходять на роботу в різноманітні установи і свторюють там зміїне кодло, бо як бути людьми - не знають і не вміють. Та й не вимагають від них людяності, вимагають дотримання різноманітних інструкцій і нормативних документів, у я ких про людяність, на жаль, не йдеться.
Щодо мужніх команд - з дідівщиною не стикалися? І серед чоловіків буває усяке.
Відповісти
2013.06.26 20:32 -
Григорій Шитюк (1)
1 0
за районне не можу нічого сказати... а от місське - все як описано, навіть гірше! бо там деякі леді-клерки не просто приклеєні до своїх стільців - іноді вони сидять просто на столі, та ще й демонстративно зневажають коли до них звертаються відвідувачі...
проблема скоріш за все не вирішується гендерою політикою у держслужбі. здається кожен там (навіть вчорашня випускниця курсів секретарів-друкарок) дуже швидко переймається тією атмосферою що панує в подібних державних закладах. це бюрократична політика зневажливості до простих смертних, атмосфера, в яку повиненні окунути кожного відвідувача (аби вилили йому на голову своє відро лайна). а оргтехніка там скоріш за все використовується для друкування курсових робіт своїм родичам, а не за безпосереднім призначенням... та й взагалі, який дурень придумав таку купу нікому не потрібних і по суті нічого не вартих довідок (які дійсні протягом двох тижнів) - навіщо???
мабуть ми самі винні що на шиї платників податків виростили армію бюрократів-дармоїдів, винна наша ментальність, інколи - банальна юридична безграмотність, а дуже часто просто небажання відстоювати справедливість. ми звикли що державна бюрократична машина - це гидра, голови якої відростають скоріше, ніж ми встигаєми збирати затребувані ними довідки, та опускати руки не слід - не гоже "дівчаткам із собезу" трепати людські нерви і вершити наші долі!
Відповісти