Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

«Операція тривала близько години», — ортопед-травматолог про першу заміну суглоба у Малинській лікарні

01.07.2013
Влада, яка ловить мишей

У мене вдома живе падло-кіт. Взагалі-то його звуть Містер Тайсон (по-свояцьки – Няня), адже він із витрішкуватої випещеної породи британських котів. Проте через препаскудні манери домашнього улюбленця найчастіше ми звертаємося до нього саме так.

У Містера Тайсона дуже багато спільного із нашою рідною вкраїнською владою, яку якнайкраще характеризує словниковий ряд на літеру «Д»: Донецьк, дерибан, дурень, дятел, дорога, дірка, дорогий, донкіхоцтво та інші не менш солов’їні лексеми.

Наводжу приклади. Няня обожнює попожерти (не плутати з попоїсти!). Щоб набити котові черево, потрібно кілька разів наповнити його мисочку-коритце. Крім того, він перебірливий і постійно вимагає урізноманітнення раціону, не гребуючи заглядати до хазяйських тарілок та, чого ж там корчити із себе аристократа, до сміттярки.

Переживаючи, що його боки западуться від голоду, а живіт прилипне до спинного мозку (хоча насправді в Няні, як і в нашої влади, з сірою речовиною – дефіцит), кіт без жодних квилінь совісті розбудить хазяїв спочатку о четвертій, а потім о шостій годині ранку диким м’явчанням та огидним точінням кігтів об диван та килим.

Їдло його не наситить, бо ж для Містера Тайсона важлива ще й компанія, і після сніданку він продовжить витончено верещати: «Мявло-у, мявло-у», доки хтось із господарів із виряченими від злості баньками остаточно не вискочить із теплої постілі.

21

Так і наша вузьколоба гороподібна влада все гребе і гребе під себе божевільною куркою (півнем?), втягує маєтки, рекреаційні зони, підприємства до свого нямкала гіпертрофованим смоктальним інстинктом і ніяк не може насититися. Вона не гребує жодними засобами, щоб добряче віджертися (привіт дев’яностим рокам), а її потреба у звеличенні варта ще кількох «бестселерів» у стилі соціалістичного реалізму.

Містер Тайсон за всю свою кар’єру зловив п’ять мишей (дати вилову та опис розмірів гризунів додаються), які із задоволенням спожив, не залишивши від них і хвоста. Звання почесного мишолова він носить із гордістю і ніхто не може заперечити той факт, що він не дарма заковтує свій сухий корм. Ну, про те, що старі-добрі мишоловки, яких не треба годувати, упіймали на порядок більше, тактовно замовчуємо.

Наші зевси теж мають у своєму послужному списку зо п’ять впольованих мишей, якими ніколи не перестануть пишатися і розповідати про них на кожному кроці. І слухняні літописці не повідають, що ті ж самі, а той набагато ліпші результати можна було б досягти за менших втрат і пафосу.

Няня – хатній кіт, далі вхідних дверей носа не потикає. Коли його виносиш надвір, увесь тремтить і жадібно нявкає маленьким кошеням, хоча на вигляд він завбільшки із в’єтнамське порося, та дивиться навколо вилупкуватим безтямним поглядом.

Наші олімпійці теж запопадливо низько гнуться перед Великим Світом, виконують усе, що від них вимагають, аби швидше повернутися в свою теплу ситну нірку і щоб їх, бува, не вхопив у дзьоба якийсь ворохобний шуліка з двома головами.

Як і мій котисько, наша влада інколи розчулено лізе до народу цілуватися після того, як полиже свої (вибачте за правду без фігового листка) яйця.

Чесно кажучи, ми свою владу любимо, бо не дарма ж віддали за неї свої кровні голоси, як я у свій час – далеко не зайві грошики за котеня. Ми заглядаємо нашим можновладцям, як кажуть у народі, «під хвіст»: вчасно робимо щеплення від інфекцій та сказу, проганяємо глисти, раз на тиждень чистимо вуха борним спиртом та обрізаємо нігті, балуємо смакотою й іграшками та впускаємо до власного ліжка спати.

Нині у мене дилема: «образити» Містера Тайсона, тобто каструвати його, або ж відпускати його на вулицю гуляти, ризикуючи, що йому повідгризають вуха войовничі сусідські коти-рембо. Так і народ розмірковує: чи то відрізати у влади рештки й так кастрованих геніталій, чи то віддати сонцеликих під суд незалежного людського трибуналу.

І, скоріше за все, мій кіт так і продовжить жити в хаті зовсім «без образ» і ми терпітимемо його лосячі поклики кохання та інші вибрики до тієї чарівної години, доки Няня безсовісно не обприскає освячені кутки в нашому будинку. І тоді вже ніхто не вбереже його від «холодної».

Чуєш, владо?

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2013.07.02 22:45 -
dumayu (1)
0 0
Образно так... без листка. А ще падло кігті як запустить. )))
Відповісти