Житомирські гопники…

Не знаю, які вони в Києві, Тернополі чи Донецьку. Але щось мені підказує, що скрізь вони загалом однакові. Так ось, гопники. Коли вони ледь виживають, підробляючи різноробочими в малих підприємців, увечері стиха або не дуже знімають стрес літрушкою пивця, то в принципі являють собою зразок більш-менш добропорядного пересічного українця з освітою на рівні «бурси».

Набагато страшніше, коли гопота вибивається, так би мовити, «в люди». Ні, це не означає, що вони закінчують Житомирський державний університет ім. І.Франка, Житомирський державний технологічний університет або Житомирський національний агроекологічний університет і до скону гарують вчителями, інженерами або ветеринарами. Хто-хто, а гопники прекрасно усвідомлюють, що сила — в грошах.

Тому-то гопники відчайдушно пруться у підмайстерки до різноманітних сумнівних типів, наближених до влади. Ось там, брате, сила, ось там — безмежні повноваження, ось там ти зможеш кожного мордякою всунути в лайно і безкарно витиснути з нього якомога більше бабла.

А знаєте, що найжахливіше? З гопником неможливо домовитися. Ваші інтелект та дипломатичні нахили, ба — навіть впливовий «дах» — ніщо проти вузьколобості та впевненості у своїх силах непереможного, з битою в правиці, гопника.

Він рано чи пізно прийде й до вас, малі та великі підприємці, власники успішного, роками виплеканого, ніби рідне дитя, бізнесу. І, повторюся, вам ніхто не допоможе. Гопники — новітні варвари, які рівняють із землею й так зруйновані храми, школи та музеї.

Го-по-та… Її не перевиховає жоден університет. А ось бита… Її варто мати під рукою — мало що.