Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Регулярне технічне обслуговування мереж – запорука безпечного використання газу

16.05.2014
Індикатор для «діаманта»

Я зайшла в приміську маршрутку з дитиною і віддала водієві 20-ти гривневу купюру:

«Один».

Водій відрахував здачу – 17 гривень. Я озираюся – під дверима маршрутки стоять мій свекор і сусід та очікувально дивляться на мене. Останньому віддаю 5 гривень – він попросив у мене, на куриво не вистачало, а вуха пухнуть. Решту, 12, швидко вкладаю в руки свекру, бо йому сьогодні треба з’їздити в Житомир. Двері зачиняються, маршрутка рушає, а я вмощуюся біля дитини. Мені стає смішно.

Ці двоє чоловіків – один підстаркуватий, інший – в літах, чекали від мене подачки. Бо самі не можуть заробити. Бо так зручніше – заглядати комусь у руки. Жінка їх народила, жінка їх покохала, жінка їх прогодує, жінка їх поховає. Жінка – від слова «жити», а чоловік – від слова «ч'о?».

Минулої зими, теплої, ватяної зими, в складі свити одного начальника побувала в маленькому селищі. В установі, де працювали лише жінки, одна пані запитала: «А хто цей гарний чоловік?». Їй прошепотіли: «Це ж N.!». Пані зачудовано завмерла і потайки милувалася тим начальником, ніби кіноактором, мрією, яка раптом одягнулася в матерію реальності.

Цю сільську пані можна зрозуміти – а де вона ще могла побачити вживу такого пещеного вродливого чоловіка: з ясним поглядом, упевненого в собі, в дорогих костюмі та лакованих штиблетах, при зі смаком підібраній краватці? Та ніде. В селі такі чоловіки не водяться.

Я виросла в селі й в мені жила впевненість, що світ тримається на жінці. Вона веде господарство, ходить сапати свій гектар-два буряків, варить їсти, пере, їздить на базар і продає молочні продукти, приділяє увагу дітям, турбується, щоб вони були ситі та добре вдягнуті. Чоловіки ж лише п’ють горілку та вимотують нерви жінкам, бо ті від них залежні, при чому ту горе-залежність я не могла збагнути, тому що насправді це чоловіки були залежними від жінок. Тепер розумію, що ця залежність – спільна. Тоді ж сільські представниці прекрасної статі в моїх очах мали статус святих великомучениць. І нині – також.

Для мене було потрясінням, коли при розмові зі старшою сестрою про якусь сімейну пару, яка розлучилася, на моє запитання про причину розлучення: «Що, чоловік пив?», моя досвідчена красуня-сестра відповіла: «Ні, чому відразу пив? Це не завжди є причиною для розлучення».

Як?! Я була ошелешена. Якщо чоловік не вживає алкоголю, він автоматично, на мій погляд, ставав Людиною, так, з великої літери. Як же жінка може відвернутися від Людини? Хіба що розманіжена міська, сільська ж цінуватиме чоловіка, який не вживає алконаркоти, адже, звільнений від постійного похмільного синдрому, він стане господарем – працюватиме й врешті-решт отримає статус шанованого жителя села, заможного і красивого.

Мені здавалося, що навколо взагалі немає чоловіків, яких можна було поважати. Сусіди – п’яниці або хазяї, проте якісь дуже обмежені: поле-хлів-корито. Шкільні вчителі – розпусники, які заглядали на повні коліна швидко дозрілих учениць, алкоголіки чи рідкісні екземпляри – знавці свого предмету. Якогось свого предмету, суть якого рідко доходила до учнів. Хлопчики-школярі – дикі сільські діти без елементарного виховання, для яких в нормі речей образити дівчинку, аби самоствердитися чи приховати те, що вона насправді їм подобається.

Ось «жіноча палітра» була набагато яскравіша. Селом упевнено правив матріархат. Жінки тягли на собі сільське господарство, культуру та освіту, в перервах народжуючи дітей. Вони були жіночні, доглядали за собою, не мали шкідливих звичок. Жінка-алкоголічка з цигаркою – такого просто не могло бути.

Знову ж таки, нині я живу в приміському селі, де чимало жінок у віці курять та люблять пустити такий дим коромислом, що й молодим парубкам не під силу. Для мене це дуже незвично. Я виросла в громаді, де жодна жінка не курила й не дозволяла собі більше, ніж один «дрінк» за святковим столом. Чоловіки ж могли налигуватися та постійно крутити жовтими пальцями папіроски з газетного паперу, які потім набивали дешевою махоркою, що огидно смерділа. Це ж чоловіки, їм можна. Це – в їхній природі, не інакше.

Мабуть, жінки не хотіли уподібнюватися чоловікам. Бо тоді точно весь світ полетить шкереберть. Саме вони – та вісь, яка тримає землеустрій.

І звідси йде моє захоплення розумними сильними чоловіками, яким є що сказати. На диво, їх хочеться слухати й дослухатися. Вони – це рідкісний діамант. Було докладено чимало зусиль, щоб таких чоловіків в Україні не було. Їх відправляли на Соловки, розстрілювали та нагинали, намагаючись вписати в Систему. Тому більшість чоловічих функцій перебрали на себе жінки. Щоб не впав світ на голови їхніх дітей.

Перегляньте газети радянської доби. На фотознімках – селяни, які здобули перемогу в «соціалістичних змаганнях». Найчастіше це змучені жінки в хустках – доярки, які вже самі схожі на корів. Зрідка – світлина чоловіків, у ватниках, із худими чи запухлими лицями: їздові, пастухи, механізатори. Українське селянство, цей чорнозем нації, витравлювали колгоспним кріпацтвом, із якого психічно неушкодженою вийшла лише жінка.

Не дивно, що «діамантів» – в обмаль. Вони вміють не лише говорити розумні слова, а й втілювати їх у реальність. Ці чоловіки – та половинка для жінок, про яку вони мріють, бо саме «діаманти» можуть по-справжньому оцінити їхню красу, працьовитість, талант і незламність.

Але як розпізнати «діамант» серед грона фальшивок? Це не так важко.

Роззуйте очі.

Всій нації варто нині роззути очі. Якщо до влади прийде жінка, вона не дозволить державі розвалитися. Діти будуть ситі та одягнені, хоч і не буде добробуту та злагоди в хаті.

Якщо до влади прийде «діамант», то весь матріархат йому аплодуватиме. І тоді країна стане справді міцною.

Якщо до влади знову прийде хазяїн «поле-хлів-корито» чи вчитель «знавець свого предмету» (алкоголіки не мають на таке часу) – яка ж ти безталанна, Україно!

Шукайте справжнього чоловіка, Людину.

Я про це думаю, сміючись у маршрутці. Індикатор – це гроші.

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація