Збирався сотні разів в блозі викласти власне бачення ситуації, але стримувався, вважав, що не маю права. Обмежувався лише коментарями, як відповідями на відкрите ХАМСТВО та ПАДЛЮЧНІСТЬ деяких з місцевої політичної «еліти».
Останнім часом все частіше підсвідомо наспівуєш «Скрябіна» «Нас кинули!»…
Чогось тривожно перед завтрашнім, вірніше, вже сьогоднішнім днем…
Невже кинуть?
Я не про всіх. Раби, якщо їх хоч трішки годувати - будуть жити. Пристосуванці знайдуть собі тепленькі місця і всядуться на зручні крісельця за будь-яких розкладів, за будь-якої влади. Хтось купить собі право бути опозицією… Я про тих, хто зумів підняти частину народу на справжню визвольну боротьбу... Звичайно ж, що це не лідери трьох партій, які називають себе опозиційними... І якщо ще хтось вірить в казку про трьох богатирів – то його смаки й певна робота мізків. Я говорю про ПАТРІОТІВ!..........
Та ось тільки що на durdom.in.ua натрапив на роздуми СПРАВЖНЬОГО ПАТРІОТА. Прочитав і викреслив усе, що був раніше написав з цього приводу.
Краще не скажеш.
Перечитайте, задумайтесь, помовчіть, не піартеся на трагедії України...
Слово провокатора
(http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/20224.phtml )
От воно значить як! Тепер, коли ми кров’ю своєю, а деякі з нас ще й життями, заставили банду нас почути, ми виявляється провокатори, радикали і навіть терористи.
Бо у них до сих пір виявляється мирна акція, тим часом як у шістьох сім’ях – траурний плач.
А я чую цей плач, бо до мене він доноситься крізь кілометри і роздирає душу. Боляче настільки, що біль з середини ламає ребра.
Зараз особливо тяжко. Ні, не фізично, бо вже звик щодня буквально падати і не долітаючи до подушки, відключатися.
Тяжко на серці, бо розум підказує, що вони там уже про все домовились. Вони, це: підери від влади, підери від опозиції, ну і що вже очевидно, підери від Європи.
Перші отримують спокій і можливості і далі знущатися з народу, другі і треті – відсоток.
Тисячі постраждалих, сотні покалічених і навіть, убитих. В мирних час, в своїй країні, своєю ж владою. А у них мирна акція.
Хочеться спитати, чи багато ви добилися своїми мирними акціями? Чи сприймав хтось всерйоз отих яценюків з кличками, поки ми не стали до бою? За поступ, щастя, волю(с).
І ми ж були готові віддати все, в тому числі і свої життя. Ми і зараз готові. Та, як виявляється, наші життя зараз вже зовсім не потрібні.
Що є в людині найцінніше? Як я недавно від когось почув – внутрішні органи. Ось так.
Тут Павлотекс недавно мені сказав, що не варто впадати у відчай, бо завжди залишається варіант партизанської війни.
А що, якщо я не хочу такої затяжної війни, бо саме такою вона і буде?
Я хочу діждатися весни, нарешті забрати в свій дім свою кохану жінку, засіяти поля, збудувати теплицю, спробувати встановити кілька вуликів. Я хочу жити і спостерігати життя, а не людські муки.
І все, що мені заважає, це оте кляте падлюче створіння, що і людиною не назвеш. Воно мені не просто мішає, а штирем у лопатці застрягло, бо я знаю стовідсотково, що якщо зараз йому попустити і дати спокій, це стерво знищить багато цвіту нації.
Я люблю життя. Та не за будь-яку ціну.
Бо якщо завтра в Чорній Раді вони обіймуться, я позаздрю тим хлопцям, що вже в землі. Ні, не їх славі. А тому, що їм уже не боляче. Не боляче від того, що робиться навколо. Не боляче від падлючих слів опозиції і їх підлої зради.
Ми всі втомились і це зрозуміло, але ворог не знищений, тому відступати, а тим більше з ним домовлятися про щось окрім повної капітуляції – смерті подібно.
Ворог перегрупується і вдарить з новими силами, бо на те він і є ворог.
Viktor Korets [27.01.2014] |
вологість:
тиск:
вітер: