Ні, це не те, про що ви подумали, це – враження від поїздки до Бахчисараю, у якому мені випала нагода побувати  минулого тижня. Колишня столиця Ханського царства, нині – провінційне кримське містечко з давньою історією, своїм мікрокліматом, специфікою туристичної Мекки та населенням трохи більше 25 тис. мешканців.

Чим славний Бахчисарай? Напевно усі одразу згадали Пушкіна  з його безсмертним «Бахчисарайським фонтаном». Так воно і є, проте сам досить скромний фонтан знаходиться на території ханського палацу, який поступово відроджують та реставрують, і куди туристичний потік не припиняється майже протягом року. Сам палац неодноразово руйнувався і відновлювався, тому на сьогодні від його казкових багатств лишилося усього 4 гектари земель і будівель проти12 га за часів процвітання ханства.

Почула від людей, що татари, які повертаються на свої історичні землі, великі трудівники, напевно так і є. Поміркуйте самі, пиятика у народу наближається до відмітки нуль, бо мусульмани, Іслам алкоголь забороняє. Сім’ї переважно багатодітні, троє-четверо дітей для татарської родини норма. Тому і не схочеш, а будеш працювати, бо жити треба. Люди досить прості і приязні, доброзичливі та толерантні. Знають і цінують історію свого краю, буквально за 2 місяці напередодні тут відкрився парк «Крим в мініатюрі», де представлені муляжі майже усіх історичних архітектурних споруд Криму у масштабі 1:25. Увечері там відбувається ще й містерія світла, парк підсвічується ілюмінацією, це додатково приваблює  туристів.  Поряд – невеликий зоопарк місцевої фауни.

У татарській мові в дуже багатьох назвах зустрічається слово «сарай». Звісно, це не сарай у нашому розумінні, де зберігається знаряддя праці та різний мотлох, у татар сарай означає палац. (О!) А в цьому палаці – кругом дивани, на яких напевно полюбляли лежати та обмірковувати державні справи ХАНИ  (так ось звідки ця дурна звичка перейшла до українських чоловіків, бо наші лише лежать і жодних тобі державних справ! Не хани, а якісь ханиги)))). А ще у них дуже багато караванів. Ні, верблюди, вантажені цінним товаром, вулицями міста не гуляють, каравани – у назвах магазинів та кав’ярень. От щодо кав’ярень хочеться зауважити окремо. Відкриті веранди з східним орнаментом з видом на гори, десь недалеко кричить мулла, закликаючи правовірний люд до молитви, тихенько грає етнічна (татарська) музика, не заважає людям насолоджуватися національними стравами та спілкуватися досхочу, у меню - жодної пропозиції оковитої чи пива. Ось чому треба повчитися нашим «баям»! Хотіла б я почути в котромусь із наших кафе пісні Ніни Матвієнко чи українські народні співанки. Але не так, щоб барабанні перетинки лускались від потужного звуку, а так, щоб душа раділа своєму, національному, і щоб хотілося повернутися у місто, де тобі затишно, де історія живе поряд, і її шанують, де пиятика дорівнює 0, або наближається до нього, і де люди щасливі від того, що живуть на прабатьківській землі, бо це і є щастя.    

Ось такий собі ханський "сарай" з диванами.