Цей вірш було написано  мною ще у 2002, він увійшов до збірки «Час збирати каміння» (2003)

«Я» тут вживається, не як особистість автора, а як Мати-Україна, що звертається до свого сина – народу України. Пробудження мало статися і воно сталося. 

Колискова для сина

Моє серце згоріло в святому вогні,
Спалахнуло і зникло навіки, -
Розлилося по всесвітах золотом снів,
Ставши сяйвом пророчої зірки…

Я залишила дім, щоб у мандрах знайти
Колискову для велета-сина,
Я блукала в світах, щоб її донести, -
Заспівати щодуху, щосили!

Не приспати, - збудити, вогонь запалить,
Розірвати неволі кайдани,
Не схилитись доземно – у небо злетіть,
Щоб Христові загоїлись рани!

Я її донесла, запалила вогонь,
Я сама є вогонь і свобода!
Встань же сину, лети, - вже скінчився твій сон,
Поведи за собою народи!

Освяти духом волі сплюндрований рай
І розправ свої крила могутні,
У любові палкій своє серце скупай, -
Вже не бійся річок каламутних!

Я спалила усі каламутні річки,
Своїм серцем гарячим спалила, -
Не лучини жевріють, - то сяють свічки,
Що їх жаром душі запалила!

Моє серце згоріло в святому вогні,
Спалахнуло і зникло навіки, -
Розлилося по всесвітах золотом снів,
Ставши сяйвом пророчої зірки…