Любімо, українці, свою землю
Як матір, як дружину, як дитя...
Вона стомилась від чекання вельми
І мріє про щасливе майбуття…

Вона радіє дітям босоногим,
Насінню, що любов'ю проросте,
Стежинам, просікам, шляхам й дорогам,
Дощам радіє тло її просте…

Землі, як матері, - не треба подарунків,
Нам вічно воду пить з її лиця,
Вона не просить нас про поцілунки,
Вона нас молить про святі серця!

Плекаймо, українці свою землю,
Шануймо сиві неньчині віки, -
Вона стомилась від чекання вельми,
Вже час любити землю, земляки!