Повернулася учора зі Львова. Відрядження по роботі збіглося у часі з Форумом видавців, який щороку проходить і місті Лева, і цей рік, незважаючи на сумнозвісні події в країні, не став винятком. Що сказати? Львів – дійсно культурна столиця України (я тут лише вдруге). Стільки читаючих та купуючих книги людей я ще ніде не бачила. Звісно, на такі події з’їжджаються видавці, письменники, поети, любителі книги не лише з України, а й з сусідніх держав. Мою книжку разом з іншою музикотерапевтичною продукцією представляв Видавничий дім "CLASSICA" Сетфана Недериці. Тож мала змогу презентувати на форумі  «Колискову Мавки», а також авторські диски,  видані раніше, спілкуватися з покупцями та дарувати автографи на згадку. Дитячу літературу купують, бо хочуть дати своїм дітям усе те найкраще, що змогли представити цього року на форумі видавці. Також можна було побачити відомих українських авторів, послухати казки Сашка Лірника, узяти участь у різноманітних творчих майданчиках та майстер-класах, уперше для пенсіонерів була знижка на придбання книжкової продукції.

Окремо хочеться сказати декілька слів про саме місто. Дуже чисте, усюди трапляються контейнери для роздільного збору сміття та пункти прийому вторсировини (це для мене болюче питання, тому усюди, де буваю, звертаю увагу на такі речі). Дуже багато квітів, прикрашені квітами балкони. Зранку і в дощ, і в спеку місто прибирають двірники (переважно літні люди, хоча, як на мене, має бути навпаки – пенсіонери мають відпочивати, а молодь – працювати та заробляти собі на життя).

Дуже чемні люди, якщо щось запитати (будь-якою мовою, українською чи російською) – дуже детально усе розкажуть і навіть проведуть куди треба, але жодного випадку, щоб від тебе відмахнулися чи нахамили. Але є одна серйозна для міста проблема: запах каналізаційних стоків чути майже повсюди. Під містом протікає підземна річка, яка змішується  із стічними водами і дає такий стійкий запах нечистот. Як тут кажуть: то не має ремонтуватися, то має реставруватися, але на те немає коштів.

 Щодо реставрації, – у Львові багато історичних будівель – кам’яниць (будівлі з каменю), які реставрують за свої гроші поляки. І звичайно, вони мають надію з часом повернути собі будівлі, які історично належали Польщі. Загалом у Західній Україні близько 40 000 архітектурних пам’яток, збудованих свого часу поляками. Поляки кажуть: вулиці – ваші, кам’яниці – наші.

І звичайно там море туристів, бо у Львові є де відпочити з смаком. Стільки кав’ярень, де можна випити справжньої львівської кави, і кожна з тих кав’ярень  оздоблена з надзвичайним смаком (не знаю, чи самі оздоблюють, чи запрошують дизайнерів з сусідніх європейських країн, але усе то виглядає дуже комфортно та затишно). Каву та шоколад пакують тільки у папір, який може бути перероблений повторно.  Усе просто і водночас гарно, з дуже високим рівнем культури обслуговування, з повагою до відвідувачів. П’яних у центрі міста не бачила, бо там і без спиртного є чим себе зайняти, що подивитися, де розважитися – окрім храмів, музеїв, площ з великою кількістю різноманітникх кав'ярень та місць для відпочинку, увечері молодь влаштовує вогняні шоу, танці, музиканти виходять на вулиці пограти та заробити.

Дуже сподобалося, як львівяни та мешканці сіл прикрашають релігійні та культові споруди. Це переважно католики, тому дуже часто там зустрічається скульптура Божої Матері. Вони вважають її своїм оберегом, прикрашають квітами, свічками, біля скульптур дуже чисто та гарно, нікому не спаде на думку кидати там пляшки чи недопалки, вчиняти вандалізм. І так усюди, - хоч у місті, хоч у сільській місцевості.

Але є і в нас один плюс. Велика кількість людей усе-таки втомлює, бо Львів – місто з високим рівнем туризму. Коли хочеться відпочити від міського гаміру та натовпу, ми можемо піти до лісу, щоб побути насамоті з природою. І цю можливість я нізащо не проміняю на будь-яку культурну столицю.(Фото не мої, бо забула узяти з собою фотоапарат).