«Коса» – окраса міста чи прокляте місце?

 Малин – гарне зелене затишне місто, яке цілком могло б стати туристичною перлиною Житомирщини, власне, колись воно таким і було, бо влітку з усіх куточків сюди, як на курорт, приїздили родичі малинчан, або й самі колишні малинчани з сім”ями.  Та сучасним туристичним містом воно може стати за  деяких умов: місто повинне бути не лише зеленим,   а й чистим та доглянутим, мати пам”ятки історії чи архітектури, комфортні готелі, затишні гостинні кафе та ресторани. Сучасні туристи хочуть комфорту, гарного сервісу і того, чим можна потішити око, а також цікавих розваг і красивих легенд. Але спинимося поки що лише на першому пункті:чистота і доглянутість.

Скільки в Малині гарних зелених зон, які є недосяжною мрією для великих міст, де буває дихнути влітку нічим від загазованості повітря. Нас же природа обдарувала справжнім дивом – зеленою красою поліських лісів, срібною чистотою річок і духмяністю настояного на лісових травах повітря. Здавалося б – цінуй та бережи, і буде тобі щастя! Але такі прості і зрозумілі кожному речі виявляються дуже складними, коли мова йде про застосування їх у повсякденному житті. Відпочити і прибрати за собою, не засмічувати річки і довкілля, не розпалювати багаття у спекотну та вітряну погоду та й ще де заманеться, не кидати недопалків, адже ліс живе своїм життям, і якщо ми після відпочинку повертаємося додому, то лісовим мешканцям (мурахам, птахам, їжакам, білкам та зрештою мікроорганізмам, які забезпечують повноцінне життя еко-систем) з лісу подітися нема куди – то їхній дім, місце так би мовити, їхньої постійної "прописки".    

Хочеться особливо спинитися на «Косі», яка є одним з унікальних за природною красою куточків Малина. Близько 20 років спостерігаю за її життям, і не втомлююся дивуватися безжальності та паскудству по відношенню до цього райського місця окремих відпочивальників. Косу прибирала неодноразово і сама, і з друзями, і "банкнотка" кілька разів прибирала, а минулого року – і з працівниками лісгоспу АПК, вони навіть столики з лавками для культурного відпочинку облаштували, нарізали дров, аби відпочиваючі не рубали живі дерева на розпалку вогнищ. Але відпочиваючі видно не розуміють людського ставлення до себе і природи, то ж культурні облагороджені місця сприймають, як предмети для прояву власної варварської (давайте називати речі своїми іменами) сутності.  Столики, які попервах ще береглися, зруйновано та частково спалено; доходить вже до того, що приїздять просто з бензопилами і пиляють здорову цінну деревину на розпалку вогнищ (авжеж, дикість – наше усе). А п”яне ревище, яке час від часу доноситься із згвалтованої та понівеченої  "Коси", нагадує про те, що людям із слабкими нервами, занадто інтелігентним,  вагітним, нормальним батькам із дітьми, а також адекватним туристам, які не шукають пригод на одне місце,  краще туди не потикатися.  

Одна з проблем полягає у тому, що «Коса» належить до земель запасу Слобідської сільської ради (якщо помиляюся, буду вдячна за уточнення). Отож, господарі - далеко, а це - все одно, що їх нема. А господарі б у такого гарного та популярного для відпочинку  місця обов”язково мали би бути. По-перше, вони б слідкували за чистотою та порядком, вчасно прибирали б та вивозили сміття, щоб воно не накопичувалося. Слідкували б за пожежним станом на «Косі» та попереджали б відпочиваючих про дотримання правопорядку і протипожежної безпеки, що одразу б зменшило кількість випадків вандалізму та пожеж. До речі, майже чверть «Коси» цього року вигоріла від залишеного навесні якимись безголовими  гультяями вогнища.  

Отож, щоб зберегти та відродити цей чудовий куточок нашої місцевості, потрібно негайно шукати господарів, бо держава у своїх лісах не господар, і це вже факт. Екологів нема. Громада  теж не вважає себе господарем на своїх землях, отож ані турбується про них, ані береже. Господарем може стати товариство мисливців та рибалок, або ж якийсь приватний підприємець, який візьме в оренду, або під свою опіку цю багатостражденну землю і нарешті наведе на  ній лад, як воно і має бути. Якщо там з”явиться своя інфраструктура (місця відпочинку з контейнерами для сміття), можливо якесь літнє кафе без пиятики (але, по-моєму, для Малина це швидше з області наукової фантастики), так щоб кожен, хто туди прийде відпочити чи помилуватися краєвидами малинського водосховища, або ж просто порибалити, почувалися людьми, а не відвідувачами дикого розтрощеного та закиданого сміттям «зоопарку».  Інакше справжня перлина Малина може бути понівечена і втрачена на багато років. Бо нині не люди, а вандали панують у своїй сторінці. «Розруха не в клозеті, а в головах», - казав М.Булгаков вустами професора Преображенського. Отож і до цивілізованого туризму нам поки що теж, як до Києва пішки.  Щоб не бути голослівною, свіжі фото з «Коси».

 Ось такий чудовий краєвид відкривається з берега. Але якщо обернутися назад, можна побачити зовсім інші "краєвиди" - купи сміття, підпалені дерева, понівечені столики та спалені лавки, зламані та спиляні дерева...  Красива земля, та господарів на ній нема. Відверто кажучи, написати про "Косу" попросили сусіди, у яких вже сльози на очі навертаються дивитися на таке неподобство. Сама там буваю останнім часом рідко, щоб не бачити того варварства. Усім іншим, кого це влаштовує, - приємного відпочинку на помийці! 

 А