Моя нелюбов до петард та іншої піротехніки днями підтвердилася надзвичайною подією, яка могла стати трагічною.

Рівно о 12:00 з 31 грудня на 1 січня підпивший народ вивалив з під"їздів і почав палити на всі боки салютами. Саме за це я останні роки не люблю гучні свята, і зокрема Новий рік, бо почуваєшся у такій ситуації,  ніби під час оголошення війни. Можу лише здогадуватися, що відчувають старі люди, яким дійсно довелося пережити це лихо. Знаю, яка реакція на стрілянину у братів наших менших: переляк і паніка. І тільки дітлашні, яка ще не знає ціну життю, та п'яним  море по коліна.

Отож про новорічну стрілянину. Ймовірно, невдало пущений салют чи тріска від нього потрапила на наш балкон, влучивши у картонну коробку з-під комп'ютера, від чого дещо згодом зайнялося полум'я. Підлітки, які йшли у центр міста, побачили з вулиці вогонь і повідомили сусідів, а ті стали дзвонити в охорону банкнотки. Охорона викликала пожежників, проте й діти, що святкували у цей час надворі, кинулися самотужки гасити полум'я (2-й поверх), закидаючи на балкон сніг. З роботи повертався сусід, охоронник Саша Кожара, помітив пожежу і прийшов на допомогу. Андрій Данильченко, за розповідями сусідів, через вікно на дах під"їзду зумів перебратися на балкон і викинув униз речі, що горіли, а сусід  з першого поверху Леонід Йосипчук носив відром воду, якою заливали тліючі предмети. І Саша, і Леонід наші колеги по роботі. Андрій - син працівника банкнотки Миколи Данильченка.  Якби не вони, то пожежа могла б залишити значно страшніші наслідки та збитки, але слава Богу, їм власноруч без допомоги пожежних вдалося загасити полум'я. Тож велика подяка усім, хто рятував наше помешкання від вогню. 

На фото - Андрій Данильченко, який допоміг гасити пожежу
у нашому помешканні.

Коли я прокинулася від телефонного дзвінка, з якого дізналася, що у нас щось горить, усе вже було закінчено.  Через "кононаду" петард на вулиці було дуже важко зрозуміти, що щось відбувається. І лише  стійкий запах диму з балкона свідчив про те, що тут щойно горіло.

Потім зранку була міліція з протоколом про пожежу, з розмови виявилося, що цієї ночі у когось з малинчан згоріла ще й машина (не виключено, що також від невдалого салюта).   Отож перший день Нового року в мене виявився з "подихом" Вогняного Дракона.   

Петарди і салюти є забороненими до продажу. Навіть у руках професіоналів піротехніка може спрацювати не так, як треба, а в руках дітей чи п'яних - і поготів. Як же так виходить, що не зважаючи на усі заборони, піротехніка потрапляє до дитячих рук?  Чому порушення громадського правопорядку і спокою громадян  для Малина давно є нормою?

Життя і здоров'я людей є найважливішими цінностями, але діти через відсутність власного життєвого досвіду  не можуть цього збагнути, якщо їм про це не розкажуть дорослі. Але дорослі самі поводяться, як діти, не розуміючи, що один невдало пущений салют може забрати життя, зчинити пожежу, травмувати, зробити інвалідом на все життя.

Свято, яке кожної миті може закінчитися трагедією, це що? Гра з вогнем чи нестача адреналіну?

Коли ми почнемо думати головою і жити, як цивілізовані люди, дотримуючись законів, які самі для себе ж і приймаємо? Закони створюються для підвищення комфортності проживання у соціумі та безпеки життя, а не для галочки, адже кожен такий закон написаний чиєюсь кров'ю. Чи для того, щоб це усвідомити, треба обов'язково пролити власну?