Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Безпека та стабільність доставки енергоресурсу: у «Житомиргазі» розповіли про підготовку до зими

26.03.2015
Бувальщина. Незнайомка у білій блузці

       Оксана Петрівна підтюпцем бігла по перону, щоб встигнути на поїзд, який відходив до Коростеня. Побічним поглядом вона помітила жінку у білій блузці, яка теж поспішала, витираючи хустинкою спітніле чоло. До напівпорожнього вагону, ледь переводячи подих, жінки забігли майже одночасно. Оксана Петрівна вибрала місце біля вікна.Коли потяг рушив, вона, дивлячись у далечінь, відразу поринула у спогади.

Не могла забути жінка того, як провела цей день з донькою, котра після закінчення інституту залишилася жити і працювати в Житомирі. Наталочка – її єдина радість і опора у житті. А ще вона – велика розумниця, красуня, щира і привітна. Не пам’ятає жінка такого дня, коли б її ніжний та привітний голос не запитав її по телефону про новини, родичів, здоров’я, не оминає й власних новин та секретів. Жінка посміхнулася. Ось з’явиться у житті рідної кровиночки її друга половинка. І вже тоді мама звичайно відійде на другий план, а поки що вони – надійні подруги й безмежно цьому радіють…

       Приємні спогади й відчуття жінки раптом порушив дивний звук. Вона повернула голову й побачила навпроти себе жінку в білій блузці. Ще молода, доглянута, як кажуть у народі, все при ній. Жінка ледь стримувала сльози. Разом із тихим схлипуванням, по щокам попливла туш, почали трястися руки. Оксана Петрівна дістала бутилу води і швидко простягла своїй супутниці. Пізніше дістала й «Валідол». Вагон ритмічно похитувався, за вікном миготіли кущі, дерева, будівлі, городи. Коли незнайомка заспокоїлася, вона вдячним поглядом провела Оксану Петрівну.

       - Я сіла поряд з вами, бо ви така спокійна й затишна, - завела стиха розмову жінка. – А мені зараз так важко, серце розривається, і я не знаю до кого звернутися до за порадою, у кого просити допомоги. Сьогодні їздила до сина. Він навчається в інституті. Учора він зателефонував із лікарні, де йому зробили операцію. Добре, як сказав лікар, все минулося без ускладнень. Завтра знову поїду до нього, завезу поїсти, а потім заберу додому.

Ми живемо в Коростені. Виховуємо ще й дочку, котра навчається у одному зі столичних коледжів. Я з чоловіком працюємо на одному з кращих підприємств міста. Збудували двоповерховий будинок, маємо автомобіль – ніби все для спокійного і щасливого життя. У нас все було чудово. Та все несподівано перевернулося з ніг на голову тоді, коли чоловік поїхав відпочивати в санаторій «Дениші».

Різниця у його поведінці відчувалася, і спільно прожиті 20 років немов канули в Лету. Він став нервовим, почав випивати, зникати вечорами. Чіплявся до мене за всякі дрібниці. А потім узагалі мене добив, заявивши, що я не вмію його любити! То це ти, можливо, в «Денишах» зрозумів, що я не вмію тебе любити…

Відразу кинулася за допомогою до його батьків, котрі жили поряд. Та мої умовляння, що він сердечник, у нього ж кар’єра, а від такого «великого» кохання на стороні його хворе серце може й не витримати. Та свекруха заявила навідріз, що він, мов хлопець закохався вдруге, і мовляв нехай поступає так, як йому підказує серце…

       Оксана Петрівна торкнулася руки своєї супутниці.

      - Не хвилюйтеся, я старша за вас і багато бачила у житті, - сказала вона їй. – Не поспішайте розлучатися, не йдіть з будинку. Хай у домі буде так само затишно й спокійно. Не дорікайте ніколи йому, навпаки піклуйтесь про нього. А постійними сварками ви лише відштовхуєте його від себе. Можливо, з часом ейфорія закоханості пройде і він тоді нарешті схаменеться. Та й не забувайте, що його хронічні сердечні хвороби довго бавитись не дозволять…

        У Оксани Петрівни стислося серце, на очах заближчали гіркі сльози, вона поспіхом одягла затемнені окуляри й поринула у минуле. Її внутрішній голос немов запитав у неї: «Чому Всевишній звів її з цією незнайомкою, адже цієї жінки схоже на її, немов дві краплі води. Більше 20 років прожила у мирі та злагоді зі своїм чоловіком і красунею-донькою. Через 25 років подружнього життя планували обвінчатися у церкві. Жили душа в душу. Розуміли один одного з пів погляду, говорили однакові думки. Мали також і розкішну квартиру, й машину. Були ніби на одній хвилі.  Та ніхто не знає, коли і з якого боку може спіткати неприємність і життя вмить стає сірим і нецікавим…

        Одного літа традиційний відпочинок родиною не вдався, і чоловік поїхав відпочивати сам у санаторій до Одеси. Він регулярно телефонував, запевняв, що сумує за ними і вона була спокійна у вірності своєї половинки. Незабаром він повернувся загорілий і щасливий. Привіз їм з Наталкою подарунки. У спілкуванні з дружиною він не раз згадував про те, що чоловіки у санаторії зраджували своїм жінкам. Оксана Петрівна відразу й не звертала на це особливої уваги, бо переконувала себе, що її суджений не такий.

А ж ось знову проминув рік і прийшов час відпусток. Позагорати й покупатись у Чорному морі він знову вирушив без своєї дружини та доньки. «Вірний чоловік», за яким його дружина та донька дуже сумували, знову дзвонив і говорив, як він їх любить і сумує. Коли він приїхав із курорту знову були гарячі обійми й палкі поцілунки. Але серце Оксани помітило разючі зімни у поведінці свого чоловіка. У його погляді чомусь не було ніжності. Того ж вечора після близькості з  нею він сказав їй, що за ці всі роки у шлюбі вона так і не навчилася по-справжньому любити чоловіка. З тих пір він почав часто їздити у відрядження, повертатися додому напідпитку. А згодом признався, що має коханку. Так не стало раніше ідеальної її сім’ї.

Батьки допомогти згорьованій жінці, котра вечорами проливала гіркі сльози, не могли нічим. Вона попереджала коханого у розпачі, що він хворий, у нього важка форма гіпертонії, хворе серце, і що він без неї не проживе і року, а він лише посміхався їй у відповідь. Що сталося у відносинах батьків Наталка нічого не розуміла. Оксана змушена була кинути роботу й переїхати до своїх батьків, котрі проживали в Ужгороді…

        Через півтора роки роздався дзвінок. Знайома Оксани повідомила їй, що її чоловік раптово помер уві сні після бурхливої вечірки.

       - Не було мене поряд, не було й кому врятувати, - сказала, низько схилившись до домовини коханого жінка, одягнена в чорну хустину на голові. Тоді вони побачились востаннє. Він лежав худий, змарнілий, а вона з клубком у горлі дивилась на свою першу і останню любов – батька її голубоокої Наталочки.  

        Після похорон чоловіка пройшло вже чимало часу. Оксана змарніла й дуже часто згадує той день, коли вони, енергійні молоді люди, познайомились на дискотеці в міському парку, у той час, коли повітря переповнював п’янкий бузковий аромат…

Після смерті чоловіка все ніби зупинилося: немає кому доглянути розкішний сад, полити квіти, змайструвати гойдалку, доглянути домашню живність. Не доходять ніжні, натруджені жіночі руки й до продажі квартири, в якій разом, складаючи з невеликих зарплат, робили ремонт, купували меблі… Вона ще ніби на щось надіється…

Чоловік ще снився їй дуже довго і часто, але назавжди запам’ятала жінка один із перших після поховання снів, коли він, збігаючи східцями на вулицю, повернувся до неї і промовив: «Пробач, мені, Оксано! За що ти знаєш сама…»

        Життя продовжувалося. У гірких спогадах та самотності жінка намагалася триматися «на плаву», адже у неї є її єдина розрада і надія – її донька Наталя. На могилу до коханого ходила рідко, дуже важко переживала його «любовні» викрутаси. Це вони позбавили колись щасливу їхню родину люблячого чоловіка й батька, а в майбутньому й турботливого дідуся для своїх онуків…

        Сонце поволі піднімалося угору, коли по заасфальтованій алеї міського кладовища не поспіхом ішла жінка, несучи в руках жовті квіти. Це була Оксана. Вона нарешті зуміла перебороти в собі ту образу, котра назавжди вбила у ній віру в чоловіків, й прийшла на чергове побачення зі своїм коханим. Після нетривалої паузи вона запитала сама у себе: «Як складеться подальше життя у нашої Наталочки? Чи не повториться у неї мамина гірка стежина?» А сльози повільно скочувалися на землю, розігріваючи її ще після стійких весняних приморозків. Скоро настане літо… І знову зацвіте бузок…

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.       

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2015.03.30 21:36 -
Наливайко (4)
0 0
Чоловік написав від імені жінки ??? Жіноцтво оцінюйте )
Відповісти
2015.03.30 19:44 -
робер артуа (3)
0 0
Побільше б таких статей .
Люди повинні розуміти , що час зарез не найкращий , але життя продовжується , і знати , що після чорною полоси йде неодмінно біла.
Відповісти
2015.03.30 03:06 -
Swans (2)
1 0
Хороший рассказ. Я кстати раньше очень любил МН за такие задушевные рассказы про колхоз или про сельскую любовь,а сейчас,когда они начали лепить примитивные политические высеры-использую по прямому назначению(если пипифакс закончился) Ну а автору-успехов на творческом поприще!
Відповісти
2015.03.27 21:37 -
Ясамон Предчайший (1)
1 -1
Зема, ты чё, тут и так одни напряги, так еще и ты со своей нудотой.
Відповісти