Оксана Петрівна підтюпцем бігла по перону, щоб встигнути на поїзд, який відходив до Коростеня. Побічним поглядом вона помітила жінку у білій блузці, яка теж поспішала, витираючи хустинкою спітніле чоло. До напівпорожнього вагону, ледь переводячи подих, жінки забігли майже одночасно. Оксана Петрівна вибрала місце біля вікна.Коли потяг рушив, вона, дивлячись у далечінь, відразу поринула у спогади.

Не могла забути жінка того, як провела цей день з донькою, котра після закінчення інституту залишилася жити і працювати в Житомирі. Наталочка – її єдина радість і опора у житті. А ще вона – велика розумниця, красуня, щира і привітна. Не пам’ятає жінка такого дня, коли б її ніжний та привітний голос не запитав її по телефону про новини, родичів, здоров’я, не оминає й власних новин та секретів. Жінка посміхнулася. Ось з’явиться у житті рідної кровиночки її друга половинка. І вже тоді мама звичайно відійде на другий план, а поки що вони – надійні подруги й безмежно цьому радіють…

       Приємні спогади й відчуття жінки раптом порушив

Кожного ранку, йдучи на роботу, звертаю увагу на дітей, які ледь прокинувшись, тримають у руках цигарку,

Дійсно, торгові заклади, кафе, нерідко розташовані біля коледжів, технікумів, ПТУ, вузів Житомира і шкіл. Діти там спокійно купують «класні, вставляючі» напої, цигарки.

Один знайомий розповів, що під час великих перерв поблизу їхнього навчального закладу окрім цигарок, кави, пиріжків, студенти можуть придбати й… горілку, пиво…

Зазвичай, для молодих людей момент першої зустрічі і побачення – особливий у житті. До нього готуються і хлопець, і дівчина. Вони хвилюються, не досипають ночей, обмірковуючи кожен рух і крок до дрібниць.

Найбільше тут потрібно «покоптіти» хлопцю, адже на порядку денному у нього одне із головних завдань – куди запросити дівчину, щоб їй було весело, незабутньо і, що немаловажливо, - після нього захотілося зустрітися знову.  

       Отже, спробуємо з’ясувати, скільки коштуватиме така зустріч юнакові, а також де полюбляє відпочивати сучасна молодь.

Березневий морозяний вечір поволі огорнув тугою пеленою сутінків. На центральній засніженій вузенькій вуличці села – ні душі. В оселях – темно.

       Лише видно каганець у вікні хати та чути гучні голоси захмелілої компанії місцевих випивох, котрі майже щодня збираються  в оселі Олени, колишньої медсестри ФАПу.

       Володимир прокинувся від різкого й нестерпного болю у животі. Вже тиждень він не міг піднятися з ліжка. Почав водити рукою по столу, щоб взяти мобільний телефон і подзвонити брату, але не знайшов його, мабуть, забрала дружина. На столику стоїть лише склянка з водою, де плавала муха.

       Відколи Володимир захворів. Нінка, його молода дружина і єдина втіха на старості років, черговий раз у запої. Її гучне хропіння було чути із сусідньої кімнати. У хаті стояв нестерпний сморід від зіпсованої їжі, немитого посуду та його затхлої постелі.

Ілля зажурено кинув поглядом через похилений тин на подвір'я Петренків. Аліна, їхня невістка, повільно розвішувала на мотузці білизну. Її вправні руки здавалися крилатими, що аж пурхали.

«Моя наречена, а дружина – Олега, - з гіркотою подумав. – І нічого вже виправити не можна».

-Ти що там побачив?! Нові ворота?!

Від цих несподіваних слів Ілля аж присів. Знав: то – Світлана. Мовчки відійшов від тину. Зупинився перед дружиною.

Навчатися до престижного столичного вузу Микола приїхав із невеличкого віддаленого від райцентру села. В омріяному з дитинства вузі вчився вже на п'ятому курсі.

Веселий, культурний, спортивної статури і завжди усміхнений, він позитивно виділявся з-поміж рухливої і гомінкої студентської молоді. Та й юнаків в інституті навчалося порівняно небагато серед маси красунь-студенток із різних факультетів. Спортивна гордість і надія вузу, його фотокартка прикрашала галерею кращих студентів вузу ще у фойє навчального закладу.

У церкву Ольга ходила рідко. Але сьогодні піти до Божого храму її попросила мати:

- Стрітення Господнє. Велике свято, доню. Сходимо?  Ти так рідко тепер приїжджаєш. Оце декілька днів побудеш – і знову рік не бачитимемося.    Хоча, вибач, розумію: сім'я, проблеми. То як, Олю?

Вранішній легкий вітерець і скрипіння снігу під ногами прорізали гучні крики двох молодих людей на автобусній зупинці в центрі міста. Люди у доволі принизливій формі, використовуючи солідний набір нецензурної лексики, з'ясовували між собою стосунки.

Це мене вразило до глибини душі. А зовні про цих молодих людей нічого погано й не скажеш. Та хіба лише вони нині зневажають рідну мову? Безліч русизмів, архаїзмів та просторічної лексики сьогодні можна почути й в стінах головного законотворчого органу нашої держави – Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо.

Сашко сумно дивився з вікна електрички на до болю рідне село, що під монотонний стукіт коліс із кожною хвилиною віддалялося і віддалялося. Поряд сидів молодший брат Вовчик, який міцно тримався за його руку…

       Мама знову вийшла заміж, і вони переїздять до іншого району – у село їх нового батька. Хлопчик подумки прощається зі своїми друзями, тіткою Мариною, материною рідною сестрою, зі школою. Хоча вчилися вони слабенько, але були слухняні, привітні. У школі їм було затишно. Не мали успіхів у навчанні, та завжди першими були хлопці у праці.

Малинчанину Івану Савченку пощастило бути знайомим із мамою героя Радянського Союзу Олега Кошового, архімандритом із Кіпру і чаювати у квартирі народної артистки СРСР Валентини Толкунової, а наостанок ще й помити в її скромному помешканні підлогу…

У певні періоди життя у кожного з нас трапляються такі моменти, забути про які не можна протягом усього життя.