Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Малин, 1925: «Скарга Золотарських цілком безпідставна і породжена мріями…»

18.02.2013
Зустріч із цікавими людьми

Малинчанину Івану Савченку пощастило бути знайомим із мамою героя Радянського Союзу Олега Кошового, архімандритом із Кіпру і чаювати у квартирі народної артистки СРСР Валентини Толкунової, а наостанок ще й помити в її скромному помешканні підлогу…

У певні періоди життя у кожного з нас трапляються такі моменти, забути про які не можна протягом усього життя. Життєвий шлях 64-річного колишнього крановщика заводу «Прожектор» Івана Павловича Савченка сповнений багатьох цікавих і незабутніх моментів, поділитися з якими він і вирішив із читачами сайту «Інфо Малин».

- Іване Павловичу, де пройшло ваше дитинство, шкільні роки?

- Родом я із села Варівськ Іванківського району Київської області. У перший клас пішов у Малині, з 5-го по 8-ий класи навчався у Казахстані. Потім закінчив міську ЗОШ №2. Навчався у

Краснодонському гірничому технікумі Луганської області.      

- У студентські роки і почалися перші незвичні знайомства?

- В технікумі я навчався разом із другом із Білої Церкви Віктором Гулаком. Ми, як і всі у цьому безтурботному віці, тоді намагалися спробувати себе у поезії. Писали про любов, партію, велику Перемогу. Редагували у технікумі й стіннівку. Якось наш «талант» запримітив племінник мами Олега Кошового, який редагував газету «Молодогвардієць». Він почитав наші поетичні «шедеври» і розмістив їх на шпальтах газети. Подружились. 1966-го року він познайомив нас із мамою відомого героя-підпільника, молодогвардійця Олега Кошового Оленою Миколаївною. Ця жінка проживала у одноповерховому дерев'яному будиночку у самісінькому центрі міста. Привітна і щира жінка розповідала нам, що його їм побудував ще дідусь Олега Г.Ф.Кошовий у 1898 році. Ми частенько допомагали їй рубати дрова, наносити вугілля тощо. Потім довгими осінніми вечорами гостювали у цієї доволі інтелігентної, спокійної і лагідної жінки. Вона нам заміняла батьків: радила, як поступити в тій, чи іншій життєвій ситуації, підказувала, як варити перші страви студентів, розповідала про героїчні вчинки свого сина, якого  німці заарештували і вбили у місті Ровеньках Луганської області дев'ятого лютого 1943 року…

1978 року в цьому будинку розташувався музей Олега Кошового, який містив понад 450 експонатів, котрі розповідали молоді про немеркнучий подвиг 17-річного героя-молодогвардійця, який був одним із наймолодших керівників підпільної комсомольської організації на Луганщині. 

- Тоді повернулись у Малин, до батьків?                

- Оскільки шахтаря з мене не вийшло (посміхається), змушений був приїхати у Малин. Закінчив курси крановщика у Новограді-Волинському. Мав водійські права. Деякий час працював машиністом автокрана у колишньому міжколгоспбуді в Малині. Тоді наша організація займалась будівництвом тваринницьких комплексів по всьому району – у Малинівці, Луках, Недашках, Нянівці. Напевно, немає такого села, де б я не брав участь у будівництві цих споруд. А сьогодні, коли, бува, проїжджаю селами Малинщини, серце кров'ю обливається і не віриться, що від таких велетенських тваринницьких комплексів і ферм не залишилося і цеглинки…

- Пам'ятним для вас і рідних став і 1987 рік?..  

- Так. звісно. У пошуках підробітків і гідної зарплати, ми з чотирма друзями поїхали на Забайкалля. Коли поверталися додому, у міжнародному аеропорту «Внуково» у Москві увечері, через сильний дощ і вітер, відмінили всі рейси до Києва. Вирішили переночувати. Пішли у їдальню повечеряти. Раптом до нашого столику підсів дуже шустрий  заробітчанин із Одеси. Розговорились. Познайомились. Повечеряли і почали дивитись телевізор, де показували концерт відомої і улюбленої багатьма тоді людьми співачки Валентини Толкунової. З голубого екрану ніжно полинуло тоді її приємне сопрано і слова незабутніх пісень «Носики-курносики», «Одинокая гармонь», «Тебя любила», «Тик-так» та багатьох інших.

Нас від екрану телевізора, здавалось, не відірвеш і краном. Та не тут, як кажуть у народі, то було. Побачивши улюблену співачку по телевізору, шустрий одесит вмить запропонував нам з'їздити до неї в гості.

- У кого ж ми дізнаємось, де вона живе?, - запитали ми.

- Таксисити знають все, - швидко відповів наш новий знайомий і побіг купувати букет троянд.

Ми швидко розмістили свої речі у камері схову аеропорту. В магазині купили цукерки, пляшку «Советского» шампанського, фрукти і за мить уже їхали вечірньою Москвою на зустріч із улюбленою співачкою.

- Вдалося побачити Валентину Толкунову?         

- Звісно. Таксист без жодних питань швидко привіз під під'їзд дев'ятиповерхівки. Її квартира розташовувалась на другому поверсі будинку. Подзвонили у двері. Вона, одягнена у халат, відразу відкрила. Перед нами стояла проста, спокійна, привітна жінка, з першого погляду і не скажеш, що її знають мільйони і співають разом з нею пісні. Ми представились, сказали, що являємось палкими прихильниками її таланту з України, і подарували їй квіти і скромні подарунки. Здивувало те, що у двокімнатній квартирі артистки, не було шикарних, як нам здавалося апартаментів – меблі були простими, посуд на кухні також. Народна артистка СРСР без проблем запросила нас до зали. Поставила гріти чайник…

30-40-хвилинний діалог зі співачкою справив на нас, молодих 30-річних чоловіків, незабутні враження і емоції. Під час бесіди Валентина Василівна, маючи, напевно якісь передчуття,  сказала, що цю зустріч міг влаштували лише справжній одесит! Запитувала нас охоче про наші родини, життя українців, проблеми… Наприкінці зустрічі ми побажали їй успіхів, довгих років життя і подальших творчих злетів, а вона навзаєм – щасливої дороги, процвітання і успіхів українському народу!

Кульмінацією нашої зустрічі стала пропозиція помити підлогу у квартирі артистки, адже на вулиці була негода. Вона довго не погоджувалась, але в кінцевому результаті ми взяли відро, ганчірку і помили після себе коридор і кімнату, де ми чаювали зі співачкою… Додому ми їхали із особливим піднесенням у душі і хорошим настроєм.

Після цього мені ще пощастило під час екскурсії катером по Дніпру, познайомитись із делегацією туристів із Кіпру, у складі якої був їхній відомий архімандрит…

Маю у своїй колекції фото із відомими українськими зірками естради – Анатолієм Гнатюком, Анатолієм Матвійчуком, Надією Крутовою-Шестак. 

- Чим займались в Малині?

- У Малині одружився. Працював 20 років на заводі «Прожектор» крановщиком. Дружина Світлана Петрівна, з якою пліч-о-пліч живемо 64 роки, працювала на швейній фабриці та монтажницею на заводі «Прожектор». Маємо і доньку Альону, яка проживає у Одесі. Онука Івана.

толкунова 2 копия

- Знаю, маєте чимало захоплень… 

- За своє життя не звик сидіти, склавши руки. Полюбляю вирощувати на своїх 17 сотках різні томати. У своєму сараї змайстрував хатинку на справжніх курячих лапках, яка освітлюється зсередини і має пульт керування. Свого часу наш будинок освітлювали півтори тисячі 3,5 вольтових лампочок. Це була справжня забава сусідським і своїм дітям. Також своїми руками майстрував із подрібленого дроту картини на релігійну тематику. Потім покривав їх лаком. Подарував декілька доньці на ювілеї, а решта прикрашає наше обійстя. В середньому на виготовлення такої картини затрачав від одного до трьох місяців.

- Дякую за розмову, бажаю всього найкращого.

- Дякую.    

На знімку: Іван і Світлана Савченко – 42 роки поряд. Фото автора.

Розмову вів Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.


← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація