Чи скоро дізнаємося, де могила матері Миклухо-Маклая?

Схоже на те, що може бути розгадана таємниця місцезнаходження могили матері вченого М. М. Миклухо-Маклая.

Історик Василь Тимошенко давно шукає хоча б якоїсь інформації чи підтверджень місця поховання Катерини Миклухо-Маклай. До цього часу вектори пошуку були зорієнтовані приблизно, а отже — нікуди. Зберігається лише надгробок з могили, що вцілів попри всі драматичні колізії більш як столітньої історії.

30 травня під час «Маклаївських читань» у нашому лісоколеджі, в яких науковець брав участь як доповідач, він випадково отримав підказку від гостя заходу.

Стеценко Євгенія Іванівна, заступниця головного редактора «Українського географічного журналу», заслужений працівник культури України також виступала на читаннях. На Маклаївське свято вона прибула разом із чоловіком.

Подружжя (дуже поважного віку) є вихідцями Малина.

Під час екскурсії музеєм (після конференції) тривало активне спілкування учасників і гостей «Маклаївських читань». Випадково чи ні, але цілком природно було в музеї родини Миклухо-Маклаїв згадати про білі сторінки історії родини.

В діалогові між Василем Тимошенком та Валентином Стеценком другий відповів на репліку нашого історика про пошуки місця поховання Катерини Миклухо-Маклай цілком впевненим твердженням: «Я знаю, де похована мати мандрівника».

Того ж дня Василь Тимошенко та Валентин Стеценко рушили до пам’ятного і ще поки не відомого загалу місця.

Сподіваємося, Василь Іванович, отримавши переконливі факти й аргументи на підтвердження інформації про місце поховання Катерини Миклухо-Маклай, зробить згодом офіційну заяву про це. Не відомо поки, чи знадобляться такі науково обґрунтовані процедури як ексгумація чи щось на кшталт цього. Проте навіть натяк на правильність напрямку радує всіх, хто цікавиться історією міста й родини Миклухо-Маклаїв зокрема.

І сьогодні, 31 травня я зателефонувала до Василя Тимошенка в надії почути суттєве доповнення до викладених щойно думок.

Користуючись обізнаністю Василя Тимошенка в краєзнавстві, розпитала його для початку про надгробок з могили Катерини Миклухо-Маклай.

— Надгробок існував окремо від могили тривалий час. Його винесли, як пояснюють старожили Малина і ті, хто працював на «Прожекторі», з території заводу. Надгробок, можливо, так би і загубився. Проте у 1996 році, коли у Малині відбулася велика Маклаївська наукова конференція, його врятували і встановили на старому кладовищі — бо має таки бути місце вшанування відомої людини, яка має своє значне місце в історії Малинщини й історії краю взагалі.

За словами історика і краєзнавця, у пошуковців, зацікавлених темою родини Маклаїв, існувало припущення, що Катерина Семенівна не просто похована у Малині, а похована на території свого маєтку у місті.

Василь Тимошенко продовжував пояснювати мені:

— Мешканці міста розповідали, що знаходилися в одній локації за парком поблизу міського будинку родини Маклаїв три поховання склепового характеру. А над викладеними цеглою склепом стояв от цей надгробок, який нині є місцем вшанування пам’яті Катерини Миклухо-Маклай на старому міському кладовищі.

Краєзнавець поділився припущеннями на тему, чому тепер проблематично знайти (хоча можна!) оті три могили, які є, незаперечно родинним похованням Маклаїв. Адже була традиція у заможних людей ховати рідних на території власних маєтків.

— Отже, швидше за все, шукати варто на території заводу «Прожектор». Чому? Бо всі підказки і вчорашня розмова з вихідцем Малина Валентином Стеценком ведуть географічно в цей квадрат.

Тепер перед пошуківцями стоїть непросте завдання. Варто шукати будь-які (фотографічні, графічні) зображення нашого міста і даної території за парком, як прийнято казати, щоб знайти хоча б якісь зачіпки і підказки. Необхідно також, пояснює В. І. Тимошенко, вивчити план заводу. Це буде непросто — навіть побачити сам план будівництва, проекту тощо. Адже «Прожектор» був режимним засекреченим підприємством, вся інформація і документація якого, смію припустити, має гриф доступу далеко не для всіх. А ще гірше, що ці документи можуть зберігатися навіть не в київських архівах.

Тим не менше, розмова із В. Стеценком є немалою удачею. Старий чоловік не тільки підтвердив визначені чи здогадувані раніше напрямки пошуку краєзнавцями могили матері мандрівника, а й повідомив, що у дитинстві теж бачив на цій же території надгробок, який тепер стоїть на кладовищі.

Під час вчорашньої розмови В. Тимошенка та В. Стеценка поблизу «Прожектора» було отримане ще одне підтвердження від випадкового містянина, якому відомо, що надгробок з могили матері Маклая перебував дійсно на території «Прожектора» і згодом був винесений (міркування тих, хто виносив раритет, тепер важко прослідкувати) за мури підприємства. Адже для стратегічного об’єкту подібні артефакти чи взагалі сторонні споруди були зайвим клопотом.

Тепер, коли цей клопіт для нас викликаний благородними мотивами і виконанням обов’язків малинчан перед пам’яттю родини видатних земляків, намалювалися конкретні завдання в цьому напрямку роботи.

Археолог Андрій Петраускас, який брав участь у «Маклаївських читаннях» і останні роки став центром наших сподівань на об’єктивні джерела для історії та істориків Малина, порадив засновникам музею Маклая в коледжі, ініціаторам «Маклаївських читань», всім, хто активно вивчає історію життя мандрівника та його родини, історію рідного краю, відкрити на громадських чи волонтерських засадах археологічну секцію, без якої подібні пошукові роботи неможливі.

Це перший пункт.

Хоча наступні так само можуть претендувати на першість і важливість.

Отже наступні завдання. Про нього вже йшлося вище: пошук будь-яких зображень, пов’язаних з територією «за парком».

І логічно, ще одне завдання: оголошення про пошук усних чи зафіксованих на папері відомостей про ту частину міста, яку називаємо «у районі «Прожектора». Власне, це вже і є оголошення.

— Існує небагато, але дуже важливих, фактів або підказок, на тему, про яку ми зараз спілкуємося. — Повідав ще цікаві речі історик і краєзнавець Василь Тимошенко. — Скажімо, навпроти реєстраційного запису священиком смерті Катерини Миклухо-Маклай у графі «місце поховання» стоїть « — ». Чому? Тому що вона, однозначно, не була похована на кладовищі.

Науковець також нагадав, що досі не відомо, а де ж похований син Сергій, який служив у нашому повіті суддею? Навряд чи його повезли ховати до Петербургу, адже це було б надзвичайно дорого! (Це я рухаюся оповіддю Василя Тимошенка). Мати, якій довелося ховати всіх своїх дітей, мала б цілком природне бажання поховати Сергія на території свого маєтку. Тому є сміливе припущення, що одним із трьох схованих нині від нашого зору склепів є могила Сергія Миклухо-Маклая. Коли будуть розгадані одні таємниці, буде намічена стежка до розгадки інших. І, можливо, стане відомо, а хто ж третій був у родинному склепові?

Новину підслухала і поділилися поки ще не перевіреною версією місцезнаходження могили матері мандрівника Ірина Кримська-Лузанчук.

«Соборна площа», червень 2018 року.

* * * 

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook