Екскурсії до парку: Крок перший — Крихітні квітучі раритети

Малинський парк культури і відпочинку імені М. Миклухо-Маклая активно експлуатується нами, містянами, і відтак має чимало функцій.

Це, по-перше, природна і частково рукотворна екологічна ніша у центрі міста (доволі велика, інші міста, подібні до Малина, можуть позаздрити).

По-друге, яке логічно витікає із першого, це територія і арена спортивних тренувань, змагань і просто фізкультури, прогулянок та ігор з дітьми.

Третя, дуже важлива прикмета. Наш парк — історичний об’єкт, навіть раритет у кількох сенсах.

Четверте, і не останнє у переліку, а для більшості перше — це місце сезонних розвах, міських і календарних свят, масових гулянь, корпоративів, дозвілля.

П’яте. Наш парк, дуже значна його частина, є меморіалом (пам’ятники, пам’ятні знаки і меморіальні комплекси та інші споруди) вшанування жертв воєн і визвольних боїв.

А тепер шосте, з якого ми і почнемо свою близьку мандрівку.

Так от про шостий пункт.

Малинський парк — це свого роду дендропарк (щоправда в цьому сенсі запущений, недоглянутий і навіть частково відмираючий). І це ботанічний сад, якщо хочете.

Ландшафт, екологічні умови і природне походження дозволяють паркові зберегти природне різноманіття рослин.

Деякі з них дуже малі, відтак — у нас під ногами. Проте ми не можемо їх не помічати. Особливо ж на початку теплого сезону, коли око само ловить яскраві барви після білого холоду і сірої депресії зими.

То що ж у нас під ногами у першу мить цвітіння, коли бруньки ще не стали листям і наш ліс-парк прозорий і навіть ще вітряний?

Так, однією з перших (хоча всі весняні квіти з’являються майже синхронно) ми бачимо анемону білу. Її у парку є цілі галявинки. Росте і на рівних ділянках, і по рівчачках. Ніби залишки снігу то там, то тут. У рейтингу першоцвітіння анемона біла (а її ще називають вітряниця, короліска, первоцвіт тощо) посідає заслужене перше місце.

У анемони білої є некоронована рідна сестра, ареал якої значно менший і навіть проситься бути збереженим. Бо територія заселення цією рослиною у міському парку дуже мала. Йдеться про анемону жовту або — анемону жовтевцеву (від жовтець, про який буде далі…).

Жовта анемона — це та ж сама біла, на перший погляд, тільки у жовтому віночку пелюсток. Проте жовта корона у наших лісах справді зустрічається рідше.

Було б цікаво дізнатися від читачів «ІМ», де ще у лісах, у природному середовищі Малинщини та Полісся загалом можна побачити жовту анемону.

У парку анемона жовтевцева обрала собі кілька десятків (усього!) квадратних метрів на сонячному цієї пори схилові берега ставка поруч із другим (відкритим) футбольним полем. За роки моїх спостережень жовта анемона звідси далі не поширюється, зберігаючи вірність відомому лише їй комфорту виживання.

Зовсім крихітні площі цієї весни прикрасив ряст. Бували роки, коли лагідно-фіолетові плямки прозиралися на значних і розкиданих ускрізь ділянках парку. Сьогодні я знайшла лише клаптик біля пам’ятного знака про розстріл нацистами Васі Мелещенка.

Авжеж, я згадувала про жовтець. Коли увійшла в парк, сонце якраз заховалося за хмари. Тому жовтець згорнув свою крихітну золотисту корону. А коли сонце знову визирнуло, жовтець розтулив свою квітку-зірку, яка аж блищить під яскравим промінням. Та і листячко цієї рослини, що устеляє густим килимом грунт, теж блискуче і яскраво-зелене.

Перші весняні квіти здебільшого містять у собі отруту. Тому з ними потрібно поводитися обережно. Проте це не заважає квітучим первісткам бути лікарськими рослинами, опис лікувальних властивостей яких і правила заготівлі ви знайдете у підручниках та довідниках.

Ранньовесняне цвітіння зникає синхронно з активним пробудженням трав’яного покриву. На зміну першоцвітам приходять інші квітучі і не дуже показні, але не менш цікаві мешканці рослинного світу міського парку.

Далі буде.

З повагою до природної краси та до вас розповіла Ірина Кримська-Лузанчук.