Малин — не своя історія: ненауковий погляд на наукову статтю

 Один Малин — дві історії

Наукова стаття написана за певними правилами та опублікована у спеціалізованих виданнях легітимізує будь-які тези до того часу, поки це ніхто не спростує.

Якщо це ніхто не спростовує, то заявлені твердження з часом стають догмою.

Далі мова піде про статтю «Етапи функціонування Малинського замку», яка опублікована у виданні «Археологія і давня історія України» (2016 рік, випуск 4). Автори Василь Тимошенко та Світлана Коваленко.

Самі етапи становлення замку — поселення в Городищах, опис яких базований на тих чи інших археологічних дослідження залишимо поза увагою.

Сьогодні, власне, — про власні назви, про коректність їх використання.

От, «городище», з маленької — залишки давніх укріплених поселень. Загальноприйняте визначення таких поселень.

От, «малинське городище», з маленької — городище, яке розташоване в Малині чи поблизу.

А ось, «Малинське городище», з великої — це вже власна назва конкретного городища. Отримало цю назву від назви міста, в якому розташоване.

Добре, це можна прийняти, — що воно малинське, бо з «городищами» в істориків біда: вони скрізь, їх багато, і якщо так чи інакше не ідентифікувати — не давати власні назви — то вийде велика плутанина.

Тож, коли означення «Малинське городище» застосовують до будь-яких історичних періодів, можна погодитися. Самою назвою конкретизуємо, про що мова.

Але, чи можна перенести цю технологію неймінгу на таке означення як «Малинський замок»? Мене такий хід насторожує, бо знаю, що село Городище аж до 1973 року було окремим населеним пунктом, відносилося до Українківської сільської ради.

І так було завжди. До об’єднання в 1973 році з містом Малин село Городище жило своїм окремим життям, а Малин — своїм. Вони існували паралельно, мали різних власників, окрім недовгого періоду володіння Єльцями (і то, вже є сумніви, після прочитання статті «Етапи функціонування Малинського замку»). Можна допустити, що в певні періоди міг бути тільки Малин, і могло бути тільки Городище.

Тепер повернемося до огляду статті, яка для мене стала каменем спотикання.

У намаганні відтворити лінійність історії Малина, саме ця стаття є гарним якорем, щоб зупинитися й ретельно поглянути на ті історичні факти, які наче є загальновідомими.

І, звісно, як «путєводная звєзда», головне питання, як Городище (Городищенський замок, Городищенський ключ) стало Малином (Малинським городищем, Малинським замком), не в 1973 році адміністративно, а як зміксована історія.

Довільні роздуми про це можна прочитати в статті «Малин — не своя історія».

Сьогодні порівняю деякі наведені у статті твердження та посилання на джерела.

Посилання 1. Антонович В. Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян. — СПб., 1893. — 78 с. (МАР. — № 11).

В авторів В. Тимошенка й С. Коваленко: «Першим дослідником Малинського городища був основоположник і патріарх української історичної школи В.Б. Антонович [Антонович, 1893, с. 75—76]».

У В. Антоновича: «Раскопки кургановъ у села Городище, Радомисльского уѣзда, Кіевской губ. Въ 2 верстахъ отъ мѣстечка Малина, на берегу рѣки Ирши расположено село Городище, получившее названіе отъ древняго, находящагося въ немъ городища, расположенного надъ рѣкою на возвышенности».

Висновок 1: Антонович не присвоює городищу в селі Городище власну назву «Малинське городище». Не присвоює і Похилевич, про якого в статті не згадано. Власне, ця назва прижилася у 80-х роках минулого сторіччя. Її почав активно використовувати Богдан Звіздецький, але вже в часи, коли село Городище стало частиною міста.

Посилання 2. Білоус Н. Приватні міста Київського воєводства в першій половині XVII ст.: кількість, особливості розвитку та функціонування // Україна в Центрально-Східній Європі. — К., 2015. — Вип. 15. — С. 125—164.

У авторів В. Тимошенка й С. Коваленко: «На початку XVII ст. частина володінь Немиричів на Малинщині, в тому числі Малинське городище, переходить у власність ще однієї відомої землевласницької родини Київщини — панів Єльців [Білоус, 2015, с. 147]. Їх позиція на Київщині була надзвичайно сильною…»

У Н. Білоус: «Городище, місто, замок / Овруцького повіту / Власник — Флоріан Потоцький; Ремігіян Єлець (з липня 1640 р. посесор)».

Висновок 2: Посилаючись на Наталію Білоус автори заперечують свої твердження. Зазначають, що «Малинське городище» переходить від Немиричів до Єльців, але в посиланні власником зазначається Флоріан Потоцький (!!!), а Єлець — посесор, або орендар по-сучасному.

Тут дивує все — безпардонне перекручування історії, безпардонне відсилання на джерела, які не відповідають заявленому. Хоч недбалість в посиланнях вже не дивує — після фантазійної статті про Сергія Миклуху.

Але повернемося до статті Наталії Білоус і до Малина, якого нема. У додатку «Перелік приватних міст і містечок Київського воєводства, 1630–1640-і роки» Малин таки є: Малин, місто, волость / Житомирського повіту / Власник Федір Єлець. Той Федір Єлець, який є батьком Ремігіяна Єльця, що орендує Городище у Потоцького… Є Малин, є й Городище, у якого, як бачимо, власники ані Немиричі, ані Єльці.

 
Скриншот статті Н. Білоус

Посилання 3. Національно-визвольна війна в Україні. 1648— 1657. Збірник за документами актових книг. — К., 2008. — 116 с.

В авторів В. Тимошенка й С. Коваленко: У березні 1650 р. Реміян Єлець подав протестацію перед Житомирським ґродським урядом проти міщан м. Ворсівка і селян с. Ходорів за збройні наїзди на маєтки Єльця — містечко Городище і села Малин та Реміянівку (починаючи з літа 1648 р. і до весни 1650 р., навіть після Зборівського миру 1649 р.), вбивство двох його слуг, захоплення рухомого майна, знищення рудень, млинів і фільварків, спалення майнових документів, що зберігалися у Городиському замку, захоплення замкового арсеналу й осквернення костелу [Національно-визвольна …, 2008, с. 116]. Найімовірніше саме після цих подій Малинський замок згодом припинив своє існування.

Скриншот збірника «Національно-визвольна війна в Україні. 1648— 1657»

Висновок 3: Автори в одному абзаці підтверджують існування поокремо села Малин, містечка Городища та Городиського замку, але резюмують, що «після цих подій Малинський замок згодом припинив своє існування». Тут непідготовленим головам взагалі важко знайти край.

Посилання 4. Моця А.П. Пути времен Киевской Руси: темпы движения «на путех» // Археологія. — 2010. — № 2. — С. 30—41.

В авторів В. Тимошенка й С. Коваленко: «Та Малинське городище швидко відновилося. Це й не дивно, адже на думку О.П. Моці, воно було одним з пунктів на торговому шляху Київ-Регенсбург (торговий шлях з Київської Русі у Західну Європу) [Моця, 2010, с. 38]».

У О.П. Моці: «Окрім згаданих літописних міст на цьому шляху, в інших випадках згадуються ще й Мутожир, Малин, Гольско, Возвягль, Мильськ, Сапогинь, Торчин, Устилуг».

Скриншот статті О. Моці

Висновок 4: Автори безпідставно направляють обози ХІІ століття не в Малин, а в Городище. Це чистої води вигадка, як і може бути вигадкою те, що зараз скажу — сьогоднішній Малин (не Городище) і є тим поселенням на торговому шляху Київ-Регенсбург.

Тогочасні торгові обози ледь долали за добу 20–30 кілометрів, тому мали шукати зручні шляхи, і що суттєво — зручну переправу. І от… торують вони шлях з Мичеська (Радомишля) на Іскоростень через мало приступне Городище! Яри, рови, річка… Чому не через «дворище» Малин? (в деяких джерелах Малин згадується як «дворище»)

До того ж окрім важкодоступності Малинського городища, є й додаткові фактори, які заперечують ідею, що торговці прямували в Городища, — вони мали б здолати річку Іршу, а потім, прямуючи на Коростень, ще й дві невеликих річки, що відділяють Городище від Малина, які ще в середині минулого століття були доволі повноцінними.

Загальний висновок в авторів В. Тимошенка й С. Коваленко: «У XVI—XVII ст. власники Малинського маєтку — представники знатних київських панських родів Немиричі та Єльці вдихнули нове життя в давньоруське городище, збудувавши на його місці замок, який більше сотні років виконував важливу економічну та оборонну функцію».

Критичні зауваження: Попри такий висновок, автори не доводять, а навіть спростовують свої твердження посиланнями на джерела (в джерелах: власник Ф. Потоцький, а Р.Єлець — лише посесор). У висновку безпідставно використовується термін «Малинський маєток» для означення Городища (села, замку, маєтку) — Малин, Малинський маєток (волость) на той час існував окремо і був у власності Федора та Ремігіяна Єльця. Використання у заголовку та у статті терміну «Малинський замок» для опису давнього городища є некоректним.

 ДЛЯ ЧОГО ЦЯ ПИСАНИНА: Мене непокоїть штучне міксування двох історій в одну, бо щось ми тоді таки втрачаємо. Втрачаємо істинну історію Малина. Міксування породжує вигадки або замовчування, й часом — відверту брехню. Треба віднайти історію цієї землі — істинно малинської, а «знамя у той земли: “Коникъ”».

«1415 год или позже. Запись о денежныхъ и медовыхъ даняхъ, взимаемыхъ съ Кіевской Софійской митрополичей отчины…»

Є Малин — село Малин, містечко Малин, Малинський маєток, Малинський замок (якщо такий був) — це окрема історія.

Є Городище — село Городище, містечко Городище, Городищенський замок, Городищенський ключ — це окрема історія.

Є Малинське городище — назва для означення древнього городища, яке розташовується на території міста Малина — термін для істориків та археологів, який, схоже, став усталеним в середовищі науковців для зручності ідентифікації.

Як приклад, стаття (Павленко С.В. Дослідження Малинського городища у 40-х роках XX століття), що розміщена на сусідніх сторінках зі статтею «Етапи функціонування Малинського замку», розпочинається так: «Малинське городище, або «городище біля с. Городище»1, відоме у фаховій літературі із середини ХІХ ст.», де за посиланням 1 відразу зазначає, що «Городище знаходилося на західній околиці колишнього с. Городище, приблизно у 2 км на схід від Малина. Село включене до меж м. Малина 3 березня 1973 р.» та не жонглює назвами.

Предмет розмови: Тимошенко В.І., Коваленко С.В. «Етапи функціонування Малинського замку» — ЗА ПОСИЛАННЯМ

ДЖЕРЕЛО: MALYN.MEDIA