За кілька днів Україна святкуватиме День учителя.
Зарплатня освітян час від часу стає предметом заздрощів представників інших професій з невисоким грошовим еквівалентом оцінки їх вкладу в спільний добробут.
Але у порівнянні із зарплатнею вчителів у світі, освітянина варто обійняти і заплакати. Особливо молодого педагога, випускника вишу, професійний старт якого благословляється державою дуже скромною винагородою, що аж ніяк не стимулює його тривале перебування на посаді, а тим паче – його майбутнє в освіті як остаточний вибір.
https://ru.osvita.ua/school/57974/
Посадовий оклад спеціаліста 1 категорії (17 розряд) – з 4800 до 5286 грн, 2 категорії (16 розряд) – з 4464 до 4916 грн. Так утішає нас галузеве міністерство.
https://expres.online/archive/news/2018/02/05/282985-rozyasnyuyemo-naskilky-zrosly-posadovi-oklady-vchyteliv
На тлі показників зарплат у заможних країнах світу український вчитель пасе задніх. Гадаю, ні для кого не новина, що оплата праці педагогів у цивілізованому світі є гідною, але наведу середній показник, підсипавши ще раз солі на рану нашим вчителям.
Люксембург – 99 900 $ на рік
Німеччина – 65 800 $
Канада – 63 500 $
Австралія – 56 300 $
Нідерланди – 55 600 $
США – 53 700 $
Ірландія – 52 200 $
Данія – 51 600 $
Англія – 45 600 $
Норвегія – 44 500 $
Звичайно, ці показники (без брому) не можна порівнювати з українськими. Проте у нас це люблять робити (і не лише у контексті переживань про зарплату освітян), згадуюючи паралельно «дороговизну» життя. Буцім, ну що там нам!.. Тоді обов’язково зазначається, що в Україні відносно дешево жити (що є великою неправдою і самовколихуванням). Адже оте «дешево» із розряду: «мама і тато дадуть картоплі із села» або «родина молодих педагогів змушена тримати город».
Схоже на те, що ситуація ускладнюється й «міцними дружніми обіймами» світової спільноти, яка ж ніби вболіває за процвітання України. Хоча навряд чи можна ототожнювати спільноту з сильними світу сього. Світовий банк не схвалює підвищення зарплат вчителям.
https://ukr.media/ukrain/373547/
Далі. Самі вчителі скептично дивляться на підвищення зарплат, обіцяне й в наступному році. Бо, по суті, то є лише «підтягування зарплатних штанців» під розміри міні малки, а не турбота конкретно про статус і гідність вчителя.
У будь-якому разі, принижується гідність, яка мала б бути ключовою рисою вчителя й українця, який здобув Гідність, але не здатен забезпечити собі гідний рівень життя.
Є інше явище, котре теж ілюструє ганьбу української освіти. І тут освітяни мені не подякують за коментар до явища... Здійснюючи таку наругу над кадровим потенціалом освітньої галузі, держава пішла на аморальний компроміс і закриває очі на стихійне і колосальне за масштабами неоподатковане репетиторство. Вчителі «забили» на державну школу, яка «забила» на них, і подалися на приватні уроки. По великому рахунку, школа, яку так старанно зараз рятують першими кроками реформи, лишається знехтуваною у значному відсотку самими вчителями і компромісно вибачається батьками, адже «якось треба дітям ту освіту отримати». То за чий же рахунок? Діти і батьки стають двічі обікраденими. Спочатку державою, потім – вчителями? Важко це явище відділити від дискурсу про гідність.
Чому я говорю про це в контексті освіти? Адже негідний рівень життя ілюструють практично всі галузі соціально-гуманітарної сфери.
А це тому, що освіта найбільш безпорадна. Нова генерація отримує освіту, яка потім в Україні їй стає непотрібною (йдеться не лише про педагогічну освіту). І як би не обурювало читача таке твердження, однак є незаперечне число. 80% українців не працюють за своїми дипломами, отриманими в Україні.
До чого тут школа? А до того, що, готуючи наших дітей до старту в професію (а отже – і в соціально-економічне благополуччя, чи не так?), держава випускає їх у нікуди. І картина відтак виглядає жахливо. Освітою охоплено все населення. Це плюс. Освіту продовжує після загальноосвітньої школи значний відсоток українців. А нащо? Адже далі – відмова від роботи за фахом або переїзд закордон.
Коло замкнулося. Петля. Освічена і водночас безпорадна Україна.
Тому заздрити зарплатам вчителя в Україні може лише недовчений ними ж невіглас або людина, яка ніколи не чула, що Гідність – це не абстракція, а природа Людини. І вона ж – складова Гідності держави, яка демонструє розуміння людської Гідності.
.jpg)
А ось приклад розуміння.
«…за ініціативою Профспілки та розроблених нею пропозицій, Міністерством вжито заходів щодо стимулювання й залучення випускників до вчительської професії, а також утримання молодих фахівців-вчителів в системі освіти. Молодих фахівців, зокрема підтримують шляхом цілеспрямованого пріоритету та збільшення стартових зарплат, наданням транспортних засобів на робочому місці або орендою житла в населеному пункті за місцем роботи».
https://pon.org.ua/novyny/6264-pdtrimka-molodih-vchitelv-pitannya-mzhnarodnoyi-konferencyi-u-bolgaryi.html
З повагою Ірина Лузанчук.
(Світлини із архіву авторки).
* * *
Підпишіться на нашу сторінку в Facebook
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
