Цивілізовані люди у європейських країнах звикли до того, що коли ненароком із їхньої кишені випаде папірець на асфальт, вони можуть заплатити чималий штраф. Тому й українців, які бувають за кордоном, приваблює вражає ідеальна чистота та порядок на вулицях.
Скільки років тривають розмови про стихійне сміттєзвалище у мікрорайоні Черемушки у Малині. Влітку кучугури сміття із побутових відходів своїми масштабами нагадують кримські гори. Виносять сміття сюди самі ж жителі прилеглих приватних будинків та жителі мікрорайону. І скільки не намагалася міська рада «воювати» із злісними забруднювачами довкілля все марно. Не тими, очевидно методами. Працівники МКП «Благоустрій» періодично вивозять це сміття, але через місяць там знову його цілі кучугури.
Така ж ситуація і біля управління статистики Малина по вулиці Миколи Лисенка. Тут поряд знаходиться один із навчальних корпусів загальноосвітньої школи №3. На перервах часто гуляють діти, вдихаючи і «насолоджуючись» цією доволі невтішною картиною.
- Невже так тяжко викинути сміття у сміттєвоз, який по графіку їздить вулицями міста, - обурюється статист управління статистики Анатолій Панченко. – Людям, напевно, подобається, щоб поряд із їхніми обійстями лежало сміття і непотріб, який влітку ще й дуже смердить. Якби хоч одного зловили заруку чи депутати міської ради, чи дільничні, і оштрафували, такого б, я думаю, не було.
- Головною причиною засміченості міста є людський фактор, - вважає депутат міської ради Микола Поліновський. – Намагаючись зекономити 5-10 гривень, щоб віддавати сміття на сміттєзбиральну машину, люди свідомо виносять поліетиленові пакети, мішки, гілля тощо прямісінько собі під подвір’я.
До Пасхи все місто було прибране від стихійних смітників, від непотребу звільнили й підвали. Буквально через місяць на тих самих місцях можна було бачити знову, на жаль, сумну картину. Були й спроби оштрафувати декількох злісних забруднювачів довкілля, але працівники виконавчої служби не змогли стягнути штрафи через брак у цих людей на момент їх затримання ідентифікаційних кодів, які вимагає чинне законодавство.
Отож, допоки люди не ввімкнуть мізки і не усвідомлять, що такі вчинки «матають на вус» їхні діти, які намагатимуться копіювати їх в усьому, до того часу й потерпатиме Малин, місто обласного підпорядкування, у смітті. Невже це приємно?
х о х
На днях довелося побувати у Недашках. Моєму подиву не було меж. Центральна вулиця села, яка років 10-15 тому була взірцевою, зустріла заростями чагарників, лози, дерев, поваленими тинами, листям, вибитими шибками покинутих хат… У центрі села, біля місцевого відділення пошти прямісінько на асфальті лежала куча згребеного, очевидно, ще учнями на початку осені, листя. Біля школи та лісництва – охайно і прибрано. Господарі, тут на місці. А що вже робиться на необгородженому кладовищі села – це жах!
- У нас на кладовищі корови пасуться, сплять собаки, - розповіла жителька села Галина Олюніна. – А за довідкою до сільської ради можна місяцями ходити й невідомо чи візьмеш. Виявляється, то не в прийомний день громадян потрапляємо, то сільського голови у робочий час на чомусь місці немає, то ще якісь відговори придумують. А вже про автобус «Малин-Владівка» ми вже й забули. Напхаємося, як тюльки у маршрутку із Базару й якось їдемо до Малина, або попутками. А хіба це не можна жительці села, поетесі Наталії Дідківській, яка доглядає свого сина-інваліда, привезти машину дров. У селі стільки ж пилорам? А скільки взимку жителі Вишнянки чекали на трактор, щоб прочистив дорогу від снігу? Зрозуміло, що село старіє, у школі навчається більше 60 учнів, але ж потрібно й переживати і жити проблемами громади, яка не вперше довіряє тобі крісло очільника громади. Не вистачає нам Миколи Петровича Дідківського, який був справжнім господарем, умілим і великим професіоналом своєї справи, співпереживав завжди за своїх земляків та односельців.
- Таких керівників, як Микола Петрович, нині небагато, - переконаний колишній голова колгоспу «Шлях до комунізму» заслужений працівник сільського господарства України, Почесний громадянин України Сергій Цвік. – Ми до нього у колгосп їздили переймати досвід, ми дивувалися, як він вів господарство, його науковим підходом до ведення сільського господарства у різних його галузях. Крім того він був людяним, вимогливим до себе і підлеглих, справжнім господарником. Таким його згадують ще й нині, коли він обіймав керівні посади в районі.
То ж чи піднімуться з колін Недашки, покаже час. Виправдань можна знайти багато, але коли сільський голова по-справжньому на своєму місці й вболіває за своїх односельчан-земляків, він знайде час, людей і можливості, щоб на таких святих місцях, як кладовище, не випасалася худоба, був паркан, а вулиці села були чисті та охайні. А сидіти в кабінеті чи роз’їжджати лише по нарадах це не те, чого хочуть бачити люди. Їм потрібен господар і порадник.
Богдан Лісовський
Сміття на вулиці Миколи Лисенка у Малині; Недашки сьогодні.
Фото автора.
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
