Хто покладе кінець тривалій «війні» прихожан у Малині, або Чому «воюють» віряни двох єпархій?

Ось уже довгий час місто Малин стало плацдармом для з’ясування стосунків між прихожанами Свято-Покровської церкви Овруцько-Коростенської єпархії УПЦ та Одеської єпархії Російської Православної церкви Закордоном (РПЦЗ). Апогеєм запеклого протистояння став нібито підпал 22 грудня 2014 року житлового будинку, де проживав настоятель Свято-Покровської церкви РПЦЗ, протоієрей Василій.

У місті говорять, що продовженням невимовного тиску на нього з боку релігійних опонентів стало й різке погіршення стану здоров’я настоятеля цієї церкви. 7 січня 2015 року його прямо з богослужіння з діагнозом інсульт було доставлено до реанімаційного відділення місцевої лікарні, де він, не приходячи до свідомості, відійшов у засвіти 19 січня нинішнього року.

До журналіста надійшов лист за підписом прихожан Свято-Покровської церкви Російської Православної Церкви Закордоном такого змісту:

«Шановна редакціє! На нашу церкву було здійснено черговий рейдерський напад, учинений прихожанами сусідньої Свято-Покровської церкви УПЦ. Їхні дії вважаємо протизаконними, бо, у зв’язку з останніми подіями на Сході України, віряни цього патріархату не мають ніякого морального права чинити свідомий тиск на прихожан церкви. Міська влада проігнорувала наші звернення про допомогу. Ця ситуація триває з 2001 року. Ми маємо рішення Верховногj та Європейського судів із прав людини, якими встановлене право нашої громади на володіння церквою, але цього нашим релігійним опонентам, виявляється, замало. Вони посилаються на правовстановлюючі документи, які видані їм якимось чином, не без допомоги попереднього керівництва облдержадміністрації та всупереч постанови ВСУ…»

Щоб розібратися у цій ситуації, кореспондент побував у Малині. Спочатку зустрівся з громадою Свято-Покровської церкви УПЦ. Прихожанка Ольга Анатоліївна Дідківська, зокрема, розповіла, що у 1992 році малинська Свято-Покровська парафія була структурним підрозділом УПЦ Житомирської єпархії, а в наступному році, відповідно до рішення Синоду УПЦ, цю єпархію розділили на дві – Житомирсько-Новоград-Волинську та Овруцько-Коростенську.

Малинська парафія, на чолі з протоієреєм Василієм (Демченком) підпорядковувалася Овруцько-Коростенській єпархії УПЦ. Її наставником він був до 2001 року. Та ніби за порушення священницької присяги його було позбавлено від настоятельського служіння в цій церкві, відповідно до указу на той час архієпископа Овруцького й Коростенського Віссаріона, датованого 22 вересням 2001 роком.

Свято-Покровські церкви-сусідки

Але отець Василій виступив проти владики, усіляко налаштовуючи людей. Громада церкви, продовжила прихожанка, закликала його до виважених вчинків та виконання канонічних правил церкви. Натомість, він без згоди усієї членів усієї громади вирішив перейти до Російської Православної Церкви Закордоном. Громада ж залишилася в Українській Православній Церкві. Владика Віссаріон призначив іншого священика, але попередній наставник церкви Василь Демченко не захотів віддати йому правовстановлюючі документи на церкву – Статут і Свідоцтво про реєстрацію, Акт на земельну ділянку тощо.

Нам небайдужа доля будівлі церкви, розташованої в центрі міста, адже цю культову споруду будували всі разом. Велику допомогу надали й ряд підприємств та організацій, колишні голови облдержадміністрації -- Микола Рудченко та Малинської райдержадміністрації -- Микола Дідківський, цілителька Агрипина Харченко із с. Горині Малинського району та багато інших. Власну земельну ділянку для спорудження на цьому місці церкви передала релігійній громаді малинчанка Світлана Скуратівська.

Звільнений від богослужінь В.Демченко безпідставно захопив нову будівлю церкви, привласнивши й усі документи. Останній рік богослужіння там майже не здійснювалися, а якщо й були, то не у повному обсязі. Колишня міська влада надала нам приміщення для здійснення богослужінь у прибудові до військкомату. Деякі з них уже втратили свою чинність, тому ми внесли зміни до Статуту в 2012 році й на основі цього отримали нове реєстраційне свідоцтво. Нині ми маємо свідоцтва релігійної громади, зареєстрували й статут своєї парафії. У наших опонентів ще залишився акт на землю, який був виданий усій релігійній громаді. Тому вважати, що це «воюють» прихожани двох церков, не можна.

Ми – прихожани єдиної церкви. Крім того, прихожани нашої церкви завжди прагнули до примирення, адже ми починали діяти як одна громада Свято-Покровської парафії Овруцько-Коростенської єпархії УПЦ. Сьогодні у нас також є всі необхідні документи на право власності церковною спорудою і на користування земельною ділянкою. Тому не втрачаємо надії на те, що правда буде на нашому боці. Вважаємо, що немає сьогодні підстав для того, щоб у Малині діяла розкольницька зарубіжна російська церква й чинила розбрат між малинчанами».

Наставник Свято-Покровської церкви УПЦ протоієрей отець Василій (Малета) поінформував, що він у Малині несе службу Богові вже більше трьох років, виконуючи свій священний обов’язок, закликаючи обидві сторони конфлікту до примирення й покаяння. 10 січня цього року також ходив разом зі своїми прихожанами до релігійних опонентів, але «мирної» розмови не вийшло. Нині громада Свято-Покровської церкви УПЦ змушена була звернутися до Малинського районного суду стосовно зняття перешкод у здійсненні богослужінь у приміщенні, яке належить цій релігійній громаді.

- Ми отримали благословення блаженнішого митрополита Овруцького і Коростенського Віссаріона на проведення в цьому Божому храмі богослужінь, - продовжив отець Василій. – Ні про який розкол релігійних громад мова не йде. Ми ведемо себе мирно і нікому не бажаємо зла, а хочемо якнайшвидшого спокою в нашому місті.

Поблизу церкви, де я побував, зібрався і гурт прихожан і Свято-Покровської церкви РПЗЦ. Від них почув зовсім протилежне трактування ситуації.

Так, 85-річна пенсіонерка Галина Максименко повідомила, що богослужіння у цій церкві відвідує з перших днів її існування й пам’ятає, як у 1992 році нашій громаді виділили колишнє недіюче приміщення РАГСу, з котрого й почали будувати нову церкву. Служби тоді проводилися у наметі, який стояв на території нинішньої церкви. Разом із отцем Василієм із колишнього аеродрому возили цеглу, заготовляли дерево, їздили й у ліс до с.Горині, щоб заготовити моху для утеплення підлоги. Він навіть нам варив їсти… Коли ж наші релігійні опоненти-сусіди побачили, що справа зрушила з «мертвої точки», почали закидати нас літературою для розповсюдження.

А прихожанка Валентина Скуратівська, з якою бесідував, пригадала, що коли вже церква була готова, у них виникла проблема з хором. Отець Василій тоді запросив викладачів із місцевої музичної школи, котрі допомагали співати. Все було дуже гарно. Храм дійсно складали по камінчику усім миром. А батюшка сам розмальовував стіни храму, ставив огорожу тощо. За життя у нього не було ні шикарних машин, ні статків. Всі в Малині знають, що він постійно дбав лише про церкву та її прихожан. А скільки разів наші опоненти його били. Скільки заяв до міліції, прокуратури, Верховної Ради, Міністерства культури, Президента України писали.

І справу не можна зрушити з «мертвої точки» увесь цей час. Конфлікт, за словами жінки, у настоятеля з владикою Віссаріоном виник тому, що після побудови церкви він, нібито, почав вимагати церковний збір для своєї єпархії, якого громада дати не мала з чого. Ми добре розуміємо, що існуючих традицій православ’я руйнувати не можна, але ж люди зносили на будівництво храму також власні кошти. Ці «розбірки» вже втомили всіх нас. Люди хочуть спокійно заходити у Божий храм для очищення своєї душі й совісті, а не озиратись і не слухати образливі вигуки на свою адресу.

Пенсіонерка Олександра Мілевська вважає, наприклад, що прихожанам Свято-Покровської церкви УПЦ можна було б винайняти хатину в мікрорайоні паперової фабрики, де, до речі, немає жодної церкви, й проводити там спокійно богослужіння, а з часом почати будувати нову церкву. Тим більше, мовляв, у Малині вже є дві церкви УПЦ цієї єпархії та й рішення судів не на їхню користь, то скільки ще можна «колотити» жителів міста?

До гурту літніх жінок підійшов і Почесний громадянин Малина, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, директор Малинської ДЮСШ Йосип Кульчицький, який поділився своїм баченням подій.

- Покійного настоятеля цієї церкви отця Василія я знав давно, - сказав він. – Пишаюся тим, що саме він, при допомозі небайдужих людей, почав будувати церкву в час перебудови в країні. Не підтримую агресивно налаштованого гурту амбітних людей, котрі хочуть отримати незаконно те, до чого не доклали зусиль.

Про порядність і господарські якості покійного отця Василія почув і з вуст Головківського сільського голови Ігоря Ярмоченка.

Поцікавився й причиною виникнення пожежі, що трапилася у будинку батюшки, в спеціалістів Малинського міськрайонного відділу УДСНС України в області.

- Загоряння сталося о 1-ій годині 45 хвилин 22 грудня 2014 року, -- констатував інспектор цього відділу, старший лейтенант служби цивільного захисту Олег Ковальчук. – Унаслідок пожежі згоріла повністю прибудова до будинку та дах. На час пожежі нікого з людей у ньому не було. Одна з найімовірніших причин - занесення стороннього джерела запалення. Нині рештки загорання направлені на дослідження до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в області. Ведеться слідство.

могила отця Василія й все, що залишилося від його будинку

Начальник Малинського МВ УМВС України, полковник міліції Михайло Старовойт повідомив, що стосовно пожежі нині проводиться розслідування. Парафіяни Свято-Покровської церкви УПЦ нині виготовили всі необхідні документи, які засвідчують законне право вільно здійснювати богослужіння в цьому храмі.

На офіційне звернення представників РПЗЦ, в якому зазначалося, що невідомі особи перешкоджають у проведенні богослужінь, 10 січня нинішнього року на місце події був направлений наряд міліції, який забезпечував охорону громадського порядку й не допустив подальших протизаконних дій з обох сторін. Чергування здійснювалося й під час похоронної процесії отця Василія.

Нині територію РПЦЗ цілодобово охороняють, відповідно до письмового звернення її прихожан, представники одного з місцевих політичних осередків. Жодних конфліктних ситуацій між ними та правоохоронцями за цей час не виникало.

Прокурор Малинського району Руслан Герич у листі до редакції повідомив, що держава, відповідно до законодавства, не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Тож прокуратура, мовляв, через відсутність підстав, не реагувала на міжконфесійний конфлікт, який мав місце.

Ця відповідь могла б задовольнити, якби не дізнався про інформацію, розміщену на сайті РПЦЗ, в якій ідеться про листування прихожан та митрополита РПЗЦ Агафангела з прокурорами району та області, а також Генеральною прокуратурою України, датована ще 2012 роком. Тож, виходить, що прокурор району чомусь приховав обізнаність із подіями.

Малинський міський голова Олексій Шостак, поділився, що його також непокоять довготривалі церковні перипетії. Але поки немає правовстановлюючих документів жодної з конфліктуючих сторін, тому робити певні висновки зарано. Також міський голова зауважив, що, у разі потреби, щоб хоч певним чином «згладити» цю ситуацію, він готовий посприяти у громадському обговоренні цього питання, ініціювавши проведення засідання за «круглим столом». Тут все повинно бути відповідно до закону.

На думку депутата Малинської міської ради, вчителя історії місцевої школи-ліцею №1 імені Ніни Сосніної Валентини Єнько, те, що відбувається більше 10 останніх років у духовному житті Малина, назвати по-іншому, як «рейдерство», не можна.

-Такі настирливі й агресивні дії вірян, спрямовані проти іншої групи прихожан Божого храму в той час, коли у країні йде війна, на мою думку, неприпустимі. Не забули малинчани й те, як два роки тому батюшки УПЦ Овруцько-Коростенської єпархії ламали металеві ворота, двері, щоб потрапити на територію цього сусіднього храму. -- Мені здається, -- продовжила Валентина Миколаївна, -- що ситуацію можна вирішити цивілізованим шляхом, спокійно, без штовханини, образ, криків і нервів.

«Ситуація, що склалася, вражає своєю непорядністю та нехтуванням заповідей Господніх, -- сказав у розмові настоятель Свято-Покровської церкви УПЦ Київського патріархату, протоієрей Василій. -- Люди й без того «накручені», нервово й психологічно. Та й кого ділити? Бога? То він же для всіх -- один! І віра у всіх одна – християнська! Та, очевидно, не всі так вважають, бо нехтують і Конституцією, де сказано, що всі мають право на вільне віросповідання, свободу совісті тощо, рішеннями Верховного та Європейського судів».

Про релігійний конфлікт стосовно легітимності правовстановлюючих документів на церкву в Малині давно знає й головний спеціаліст департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Олександр Пивоварський. Посадовець переконаний, що у цій непростій ситуації досягти компромісу можна лише шляхом діалогу між двома митрополитами Віссаріоном та Агафангелом, бо прості віряни стали в цій ситуації лише заручниками. Потрібно, вважає він, уносити зміни й до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», який був прийнятий ще в 1991 році.

…Релігійна «війна» на теренах області -- питання непросте й тривожне. Але тут потрібно, відкинувши амбіції й особисті інтереси, діяти, лише за законом, а не насильницьким захопленням Божого храму, яке до того ж обійшлося дорогою ціною. Всім учасникам цієї ситуації також варто усвідомити, що країна обрала новий вектор розвитку – європейський. І суспільство нині далеко не таке, яким було за попередньої влади. Раніше, як відомо, діяльність церков взагалі заборонялася. І якщо прості віряни нині підливатимуть масла у вогнище у релігійному протистоянні, борючись за приміщення церкви в центрі міста, то про який довгоочікуваний мир та спокій можна буде говорити в Україні. Тут діяти треба виключно за законом, виважено, толерантно, з обопільною повагою.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

Фото автора.