Ім’я Леоніда Харченка з Горині – назавжди вкарбовано в граніт і в серця вдячних земляків

За 2 роки до власної смерті легендарна баба Горпина (Харченко) повідала близькій родичці, що внук Льоня піде з життя молодим – тому слід радіти кожному дню, прожитому поруч з ним…

Нажаль провидиця могла побачити й попередити про біду, але незворотність віх Долі – справа Божа. Те, що ми не можемо ні обійти, ні відвернути, повинні хоча б вміти перенести з почуттям гідності і вдячності щодо людей, чиє життя обірвалося передчасно і було покладено на олтар порятунку народу і батьківщини.

У неділю 23 серпня 2015 року родина Леоніда Борисовича Харченка була запрошена до Новограда-Волинського на урочисту траурну церемонію вшанування пам’яті бійців 30-ї механізованої бригади й інженерного полку. Мешканець Горині, учасник АТО, на початку липня був похований в рідному селі. Тяжка невиліковна хвороба забрала 47-річного чоловіка, який у складі інженерного полку перебував в АТО біля Щастя, а останні тижні життя присвятив роботі зі спорудження цього самого монумента, куди наразі було запрошено його родину на відкриття й вшанування.

Під Щастям Леонід будував фортифікаційні споруди, біля Новограда – зводив пам’ятний знак на честь полеглих за Батьківщину на сході її. Багатьох він знав особисто.Тепер його ім’я вкарбоване назавжди в гранітній плиті серед списку патріотів, котрі ніколи не ступлять на рідну землю і не зможуть радіти кожному прожитому дневі разом із земляками та рідними людьми.

У неділю біля меморіалу зібралися родини 143-х полеглих патріотів. Кожна із них – юні вдови, малі діти або літні матері – виходили отримати ордени і пам’ятні керамічні плитки. Це символічний знак вдячності й пам’яті про полеглих. Або, іншими словами, ось і вся ціна втраченого життя.

Однак жодного із загиблих народ не забуде. Більшість земляків знають справжню ціну відданих життів. Тому слова пам’яті, що звучали в неділю біля нового меморіалу, були щирими й усвідомленими. Перед пам’яттю про полеглих голову схилили і родини, і учасники зібрання – від офіційних осіб до всіх небайдужих. Серед присутніх – депутати (зокрема депутат Розенблат), побратими бійців, волонтери, що допомагали й продовжують допомагати.

Волонтерка із Дніпропетровська тримає в руках плакат з фото всіх загиблих, чиї імена вкарбовані на алеї біля нового пам’ятного знака. Вона, як ніхто, знає смак і колір болю. Бо кожен другий із цих захисників пройшов через її руки як «вантаж 200».

Літня жінка, яка очолює громадську організацію солдатських матерів, у своєму виступі розповіла про ціну нашої незалежності.

Після офіційної частини траурних урочистостей всі зібралися на панахиду й поминальний обід. Родини загиблих із інженерного полку переламали поминальний хліб в солдатській їдальні, де спілкування вже тривало в домашній неформальній атмосфері.

Люди, яких об’єднує спільний біль втрати, ділилися спогадами й переживаннями. Парадоксальне співпадіння спостерігали учасники діалогу. Родини розповіли, що напередодні всім їм приснився один і той же сон. Буцім хлопці, які загинули за свою Батьківщину, сказали, що вже йдуть Туди, в інший світ, що їм Там добре.

Можливо, Там дійсно їм краще. Адже в цьому світі і й у нашій ще недосконалій країні наш земляк Леонід Харченко досі не має статусу учасника АТО. 1 липня він помер, а 2 липня якраз відправляли його документи для оформлення посвідчення учасника АТО. Запізнився! Сказали, що мертвим таких документів не видають.

Відтак на сьогодні про чоловіка лишилася лише довідка з детальною хронологією де і скільки він перебував в АТО, що робив, як долучився до жертви, що принесена на олтар української незалежності.

Відтак не було імені Леоніда в переліку тих, кому минулого тижня у великій залі Малинської РДА вручали медалі «Учасник АТО».

Відтак і родина не отримає належну матеріальну допомогу.

Відтак мусимо зробити висновок, що ідучи захищати Батьківщину, ти не повинен нічого чекати навзаєм. І лише час і аналіз чисельних помилок законодавства й цинічних циркулярів чиновників згодом приведуть до справедливого розуміння, що зробили ЦІ ЛЮДИ, по яких – лише керамічна табличка, полита слізьми батьків і дітей, дружин і сестер.

Спеціально для «ІМ» Ірина Кримська

Читайте також:

Батько загиблого «кіборга» звернувся до Президента з відкритим листом - 18.08.2015

Батько загиблого у Донецькому аеропорту добровольця (ДУК ПС) звернувся до Президента у відкритому листі на власній сторінці у Facebook.

Про це повідомила прес-служба Правого Сектору з посиланням на Інформаційне бюро «Правий».
Сергій Горбенко, повідомив, що, держава відмовляє загиблому в статусі учасника бойових дій, а його сім’ї в статусі родини солдата, що загинув на війні.

«Щиро скажу, що не хотів до Вас персонально звертатися, бо обурений багатьма Вашими вчинками і рішеннями, не згоден з ними і не є Вашим прихильником, але велике горе і відчуття батьківського обов’язку, змушує мене на цей крок», – звертається Сергій Горбенко до Президента.

Командир ДУК «Правий Сектор» звинуватив військових у спробах дискредитації

Батько неодноразово звертався до Міністерства Оборони, Департаменту у справах ветеранів війни, Київського райсоцбезу у м. Полтава і йому кожен раз відмовляли. Наприклад, у райсоцбезі, підставою для відмови назвали відсутність всього пакету документів, зазначаючи, що статус учасника бойових дій існує тільки для живих.

«В нашій державі посмертно надаються військові звання і державні нагороди, і при цьому не вважається, що їх може отримати тільки жива фізично особа. Ордена посмертно давати можна, а визнавати що людина загинула, як солдат не можна після її смерті» – обурився батько загиблого.

Сергій Горбенко наголосив, що чиновники зверхньо ставилися та принижували гідність родини неодноразовими підозрами у суто матеріальної зацікавленості сім’ї.

Командир ДУК «Правий Сектор» розкритикував інформаційну політику України

«Пане Президенте, за що Ви караєте так тисячі родин в Україні, що вже і без цієї зневаги вже нещасливі і мучаються? Ми прочекали

Вашого рішення і рішення держави більше 10 місяців, враховуючи війну і Вашу зайнятість»,- звернувся до Президента батько загиблого.

Сергій Горбенко упевнений, що ігноруючи факт смерті добровольця та не визнаючи військової смерті солдата, держава умисно займається приховуванням зникнення людей, що є злочином. Батько загиблого вимагає відкрити кримінальне провадження. Він вважає, що така вимога є справедливою, а «не виконання її є і порушенням закону і порушенням наших прав як людей і громадян».

Нагадаємо, Святослав Горбенко загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони ДАП (Донецького Аеропорту). Держава і досі не визнає його учасником бойових дій.