Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Турчинов очолив штаб партії «Європейська солідарність»

21.03.2020
Малин

Катерина Попок: «Життя слід любити, а Бога мати в душі…»


Щороку кількість старожилів на Малинщині зменшується. Нещодавно голова Малинської райради Михайло Левковець та голова райорганізації ветеранів війни та праці Євген Заєць привітали зі столітнім ювілеєм жительку с.Нянівки Іванівської сільради Ганну Марківну Горулю.

А ось 17 березня в оселі жительки с. Забраного Луківської сільської ради, учасниці бойових дій, ветерана праці Катерини Петрівни Попок зібралися рідні, близькі, щоб привітати свою маму, бабусю й прабабусю з 90-річним ювілеєм. Вітання бабусі приготував і Луківський сільський голова Іван Венглівський, котрий перевідає бабусю дещо згодом. В цій сільраді, до речі, ніколи не забувають старожилів, усіляко їм допомагають при потребі й можливості, вітають з ювілеями.
Отримавши багато теплих слів на свою адресу, квітів та подарунків розчулена такою увагою Катерина Петрівна розповіла про своє життя-буття, адже на її життєвому шляху були й світлі й тернисті дороги.

- Народилась я в багатодітній родині, — почала нашу розмову бабуся. – У нашій родині було три сестри та п'ятеро братів. Коли мені виповнилось 12 років, померла мама. У три роки довелось пережити Голодомор. Жили тоді на полях. Врятувала тут всіх нас від голоду єдина годувальниця – корівка Рябушка. А ще рятувались зібраними й заготованими заздалегідь дарами природи, ягодами, грибами, рибою. Їли пампушки з жолудів, корінців, пірею та кропиви, мерзлу картоплю… До війни встигла закінчити 3 класи школи в сусідніх Буках. Під час війни допомагали партизанам, котрі жили в лісах навколо рідного Забраного. Вони часто приходили до них додому, просили про допомогу, брали їжу, відпочивали… Були в селі й німці. З війни не повернувся брат Іван. Важко було тоді жити, голод, холод, злидні, але всі гуртом якось вистояли, пережили цей непростий період.

Старожилка пригадує, що німці краще відносились до селян, ніж дехто зі своїх…

- Яким були ваші трудові будні?, - цікавлюся далі в бабусі.

- Довелося з 15 років працювати на різних посадах у колгоспі. Працювала ланковою, сіяла й збирала урожай, збирала й тіпала льон... Та й взагалі, я себе без роботи й не пригадую. Постійно в русі, а це, вважаю, і є запорукою мого довголіття. Он уже й весна настала, сонечко пригріло, а в мене вже руки чешуться до землі приступити хочу. Маю город, буду сіяти городину, садити картоплю, бо без цього в селі сьогодні не можна. Я дуже люблю працювати на землі й у власному подвір'ї.

- Маєте велику родину?

- Разом із чоловіком прожили 25 років разом. Він помер у 1996 році. Разом із ним виростили й дали путівку в доросле життя двом синам Володимиру та Євгенію, маю четверо онуків, дочекалася й дев'ятеро правнуків та одну праправнучку, котрі радують мою оселю, коли приїжджають у гості. А доля розкидала їх майже по всій Україні: на Рівненщині, Кіровоградщині, Львові, Загальцях, що на Київщині Устинівці. Я завжди радію їхнім успіхам, цікавлюся їхніми здобутками, переживаю за них і молюся, щоб все було добре.

- Яких правил в житті дотримуєтесь, що вважаєте своїм життєвим кредо?

- Моїм основним правилом є слова Антона Чехова, котрий говорив: «Життя коротке, і треба прожити його якнайкраще». А ще я вважаю, що постійно потрібно рухатися, бо коли сидіти на місці, нічого не вийде. Та й під лежачий камінь вода не тече. А ще слід вірити в Бога, і мати його в душі, тоді й жити буде легше. Коли настає важка хвилина, я сяду, поплачу, поспіваю, пригадаю молоді роки й беруся далі до роботи. Отак і проходять роки за роками. Справжньою віддушиною вважаю той момент, коли до мене в гості приїжджають всі рідні, тоді хата немов розцвітає, повниться гучним сміхом, незабутніми спогадами та співом…Часто мене перевідують донька та зять, що живуть в Устинівці. Я читати не можу, але дуже люблю дивитися програму «Стосується кожного». Переживаю й за ситуацію на Сході України, де гинуть наші кращі діти й онуки, а зараз за ситуацію із коронавірусом, що швидко заполонив світ, Європу й нашу країну.

- Конфуцій сказав: «У людини два життя: друге починається, коли розумієш, що життя тільки одне». Погоджуєтесь із цією фразою?

- Я в житті – оптиміст, і вважаю, що, коли людина постійно крутиться, працює, тоді й матиме результат. А коли сидіти на місці й плакати, що все погано, й всі повинні допомагати, то нічого з цього не вийде. Слід життя любити, вірити в щиру молитву, Всевишнього, бажати всім рідним лише добра, любові, успіхів, і тоді життя буде легшим, успішним і кращим. Бережіть себе і своїх рідних.

Розмовляв Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

 

***

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація