Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Житомиряни з початку року витратили на нові авто 17 млн доларів

6.02.2019
Малин

«Людям на радість» — Олександр Тимошенко про скульптури із льоду та власну справу

Від будівельника до скульптора

Від будівельника до скульптора — такий шлях пройшов малинчанин Олександр Тимошенко.

Його майстерня з виробництва ритуальних пам’ятників працює понад 10 років, а у вільний час чоловік займається скульптурою з граніту та льоду, а також фотополюванням.

В інтерв’ю ІнфоМалин Олександр Тимошенко розповів, чому вирішив відкрити власну справу та що для нього чисте мистецтво.

Майстерня Олександра Тимошенка із виробництва ритуальних пам’ятників відкрита з 2006 року. З тих часів Олександр працює сам на себе, однак підприємцем себе не вважає.

«Це мене держава називає так, я — не бізнесмен. У мене нема бізнес-жилки, я просто сам себе забезпечую робочим місцем», — каже про себе майстер.

До своєї справи Олександр прийшов поступово, хоча до творчості тягнуло завжди.

«Я ще коли в інститут вступав, то був вибір між художньою спеціальністю та пов’язане щось із біологією — практичні, затребувані спеціальності», — пригадує чоловік.

Мама наполягала — де працюватиме син з освітою художника?

Так Олександр став зооінженером. Однак за фахом працювати довелося мало. Молодість припала на 90-ті. З’явилася сім’я та фінансові турботи — Олександр почав їздити у Київ на заробітки.

«Несоромно братися за будь-яку роботу, якщо це приносить дохід сім’ї», — каже чоловік.

У столиці майстер став членом бригад з ремонту, згодом — долучився до підприємства, яке виробляло устаткування для ігрового бізнесу. Там і згадав про свою любов до творчості — почав різати по дереву, виготовляючи столи та приладдя для ігор. Також вирізьблював на них логотипи.

Згадує — столярській справі та різьбярству вчитися довелося «на ходу».

Тоді постійна розлука із сім’єю давалася взнаки. І Олександр вирішив зрештою повернутися до Малина. Хотів займатися чимось своїм та поставив собі амбітне завдання — поєднати творчість та доходи.

Свій вибір Тимошенко пояснює просто — зачепився за пам’ятники, бо хист до малювання був із дитинства.

Спершу Олександр пішов працювати до однокласника, який вибивав портрети. Півроку вчився та працював із ним. Після — відкрив свою справу.

«Ще тоді, у 2006 я давав оголошення у газету, щоб люди дізналися про майстерню. Вже багато років цього не роблю», — розповідає майстер. Реклами йому не треба, бо працює «сарафанне радіо».

Основна справа Тимошенка — ритуальні пам’ятники. Робота ця нелегка фізично, але не тільки. Чи важко працювати з темою смерті щодня?

«Треба боятися живих людей, а не мертвих», — вважає Олександр. Хоча, коли родичі приходять поглянути на пам’ятник, їх часто накривають емоції.

«З роками я, може, став більш черствим. Я просто роблю свою роботу. Даю родичам у такі миті хвилинку прийти до тями, а потім починаю говорити про справи», — зауважує майстер.

До своєї роботи Олександр ставиться із великою серйозністю та дисципліною. Взимку роботи мало — не сезон, а ось у теплу пору року робочий день стартує рано. В майстерні можна застати Олександра від 5-ї ранку. Зараз багато роботи Олександра можна автоматизувати — є машинні установки, які вибивають все самі. Але майстер віддає на обробку машині лише невелику частину — любить ручну працю.

Замовлення у його майстерні минає кілька етапів. Спочатку люди приносять фото, з якого потрібно зробити пам’ятник. Іноді просять взяти за основу одну світлину, але зробити іншу позу. Тоді Олександр у фотошопі підганяє зображення, лише після цього береться за виготовлення самого пам’ятника. Каже — рідко, але все ж трапляється, що перероблюють готовий монумент.

«З роками та досвідом вже стараюся вникнути в те, що людина хоче бачити на пам’ятнику», — пояснює підприємець. Найважче відтворити обличчя, адже портрет — лице самого пам’ятника. А на підготовчому етапі екран часто дає хибну картинку.

Улюблених робіт у чоловіка нема. Каже: у всіх бачить свої недоліки. Звичайний монумент займає у виробництві до двох діб. Однак трапляються нетрадиційні замовлення. На пам’ятник із літерами, вкритими сусальним золотом, у майстра пішов місяць. До цікавих замовлень Тимошенко зараховує монументи з барельєфами та горельєфами. Олександр розповідає: у Малині небагато хто готовий замовляти подібні композиції.

Самі ж пам’ятники Олександр сприймає як ремісничу працю.

«В душі я творець, але ринок і люди диктують свої умови», — пояснює він.

Для душі виготовляє скульптури з граніту та льоду. Двічі він робив скульптури на замовлення. Обидва рази — для села Раска на Київщині.

Вперше до майстра звернулися за знайомством — у селі вкрали статую бронзового хлопчика. Потрібно було виготовити щось на заміну. «Обділені Богом чи розумом люди це зробили», — згадує Тимошенко.

За роботу він взявся, однак запропонував трішки замінити композицію. Виготовив замість хлопчика двох янголят. Місцевим монумент сподобався.

Раска — це колишнє польське село, ним активно опікується польська громада. Всередині минулого століття там встановили пам’ятник — скорботна жінка. Він присвяченій розстріляним під час Другої світової полякам.

Монумент був із бетону і почав руйнуватися. Олександр виготовив майже точну копію, проте із більш довговічного граніту. Роботу планували виконати за півроку, але частина часу припала на зиму, тобто неробочий період. В результаті — монумент Тимошенко виготовив за 2,5 місяці.

Чоловік хоче розвиватися саме у цій сфері — у скульптурі.

«Захоплення скульптурою йде від бажання зробити щось неповторне, те, чого ніхто не робив», — пояснює Олександр. Розповідає: допомагав іншим скульпторам творити.

Однак виробництво скульптури — справа дорога. Передусім, через інструменти та матеріал — коштують недешево та швидко витрачаються. Алмазні фрези для болгарки за кілька днів витрачаються по кілька штук, а їх вартість — по півтисячі за одиницю. На велику скульптуру йде щонайменше 2 місяці.

«Тисячі я викидаю в день лише на матеріали», — підраховує Олександр. І додає: «Рано чи пізно, якщо заняття не приноситиме фінансові надходження, то процес зупиниться».

Захопленням для душі на радість малинчанам стали фігури з льоду. Виникла ідея з нудьги взимку 2010-го року.

«Від сидячки», — сміється майстер.

В той рік зима була холодна, роботи в такий час традиційно нема. Тимошенко з помічниками сидів та грівся у майстерні, коли спало на думку зробити фігуру з льоду.

«Льодові скульптури живуть сьогодні. А потім розстають — і їх нема. Це найсправжнісінька неповторність. Ти зробиш іншу — і вона такою вже не буде, буде інакшою. Це чисте мистецтво», — пояснює Олександр. 

Перший раз довелося проявити винахідливість, щоб створити матеріал. Разом із помічниками майстер заливав воду у звичайні пакети, вона замерзала — так і створювали лід для роботи. Наступного року цілеспрямовано їздив і випилював його у «калюжі» (затопленому кар’єрі).

Робить такі фігури він безкоштовно, у пориві натхнення і задля задоволення. Нещодавно поставив на вулиці біля майстерні підкову.

«Це символ удачі, талісман», — пояснює творець. Планує найближчим часом доповнити композицію. Мотивацію Олександр Тимошенко пояснює дуже просто: «Щоб людям на радість було».

Христина МЕЛЬНИК

 * * *     

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook 

 

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2019.02.06 10:28 -
Малинський (1)
0 0
Передоплата, обіцянки, місяць очікування, а за роботу так і не взявся. І такі історії бувають ...
Відповісти