Магічний камінь правника Тарасенка або Люди гинуть за воду

О! Ця жахлива й абсурдна по своїй суті історія, що сталася 21 липня 2015 року у Малині, прославить його і стане класикою жанру поруч із відомими хітами сучасної історії України. Поруч із казкою про суддю-колядника Зварича, про ректора у памперсі Мельника, про прокурора з діамантами для акваріума. Яка честь, земляки! У хрестоматії величі й ницості знайшлася сторінка й для малинського персонажа та його магічного каменю. Та все по черзі…

А казочка починалася так.

Жив-був собі на одіозній вулиці вождя в центрі Малина пан прокурор, він же потім пан суддя Тарасенко. Непогано жив і живе, дай боже йому здоровля. Особливо ж зараз! Бо все є у пана – і хатка чепурна на два поверхи, і машинка-нульовочка (недавно ж на іншій їздив). Ну про ставок і млинок – не скажу, не знаю! Та й нащо поважній людині ставок?

Відкрути краника – вода!

Всі красоти і блага цивілізації забезпечив собі товариш нелегкою службою на ниві захисту прав і свобод, верховенства Закону і т.д. про всяке-таке, як і годиться городити у казочці. І воду забезпечив. Ну що таке вода? Вона ж у природі! Хто її створив? Кому вона належить? Бог створив. Богу і належить. А де той Бог? Він далеко і ніхто його не бачив. Я сам собі бог, вирішив пан. Вирішив і діяв по статусу. А чи по закону?

Судіть самі. Провів водичку у хатку, лічильника поставив, буцім, я ж людина цивілізована. Але, видать, зі шкільними знаннями по фізиці і трудовому навчанню у пана кепсько. Лічильник поставить знав куди, а краника (запасного) в обхід лічильника помилково, мабуть... Біда! Ай-ай!

Не знав бідака, що то є незаконно. Не знав, мабуть, що незнання закону не звільняє від відповідальності за порушення його. Звідки ж йому знати, сидячи днями й зануривши затуркану голову у стоси паперів?.. Та й статус не дозволяє розмінюватися на таку дурню. Хай інші там… А мені не до того, думав, тому воду брав (от капець, ледь не прохопилося – крав! ), беру і буду брати! Хочете переконатися? Спробуйте!

От вирішили переконатися у цьому водні скаути, пардон, інспектори з міської комуналки. Взяли з собою спецназ – інженера, монтера тощо. Робили це не перший день, обходячи вулиці Малина на предмет інспектування споживачів централізованого водопостачання. Ідуть праворуч – ворота не відкривають. Ідуть ліворуч – несанкціоноване врізання у водогін. Там злісно не сплачують. А тут ще й розказати можуть, хто ти є і що з тобою варто зробити.

Ходять по місту інспектори, водичка з-під крана тече, крани частенько регочуть над ними й потішаються, виливаючи свої емоції і дорогоцінні куби води на спраглу від спеки землю. Правильно? Правильно! Треба рятуватися! А за чий рахунок і якою ціною – то питання для убогих. Кому то цікаво, що хтось справно платить? І зовсім не цікава страшилка про те, що у водосховищі вода впала до критичної межі, що насоси скоро почнуть від спраги агонізувати і хапати повітря. І по трубах піде повітря. За що «платите», те й отримаєте. Ой, захопилися… Вертаймося в свій сюжет.

Отож так робив і пан Тарасенко. Брав, бере і брати буде!

Оцю життєву позицію вирішив він довести на своєму яскравому прикладі, заслуживши сторінку у золотій книзі абсурду.

Але наступив ключовий момент.

Постукали наші скаути у браму володіння правника. Відкрили. Пана дома не було. Однак то не перешкоджає інспектуванню. Давайте-но подивимося, як тут водичка у вас споживається? Подивилися. Ой лишенько – обурилися інспектори, - ви ж краника не туди поставили! І виписали бідним споживачам штраф – близько 300 гривень.

Але пан Тарасенко заплатити не може. Він може правильно брати воду з правильного крана. Та неправильно це! – наполягали чесні скаути. Закон не дозволяє! Інструкція не дозволяє!

До маєточка швиденько під’їхав пан Тарасенко на своїй «убогій» бричці, підскочив до інспекторів і бригади комунальників – нє смєть! Мені закон дозволяє, бо… - читайте вище – я сам собі закон, виходить.

Якби ж то у перевіряючих вистачило розуму чи інстинкту самозбереження – складаєте манатки і шуруйте звідсіля, поки цілі! Наполягають, наївні, на своєму: платіть, пане, просимо…

Зловили облизня в обійсті. Тому вирішив інженер, що мусить перекрити воду на вході її з центральної мережі – під каналізаційним люком посеред вулиці імені Лєніна. Він тільки вирішив, а пан Тарасенко – він же бог – посміявся (знаєте ж афоризм: розкажи богу про свої плани? Якраз той випадок).

Отож у той момент, коли інженер стояв на люкові, до свого маєтку примчав обурений пан Тарасюк після дзвінка домочадців. У голові йому запаморочилося, чи що, але він припаркувався прямо на люк, збивши звідти (так-так, це не опечатка!) нашого інженера. Спасибі, що збив віртуозно! Спасибі, що не переїхав взагалі, підказує публіка… У чоловіка стрес, він трохи непритомний. Бо цим не скінчилося.

На виклик інспекторів прибула прибула міліція – адже чиниться перешкоджання роботі і здійснено наїзд у прямому й переносному сенсі! Це украй роз’ятрило душу ображеного пана і в голові йому потемніло. Не інакше. Бригада трохи й перепудила, чекали, що громадянин здійснить погрози і свій гнів праведний встромиться, не дай боже, в їх спини. Похололи спини у всіх, призналися чесно присутні на цьому жахітливому спектаклі. Трохи не вгадали з розвитком сюжету. Бо хапає він каменюку (от паскуда, треба ж було їй так підступно тут опинитися) і з усієї дурі опускає собі на голову!

Ні, ще не занавіс.

Упав.

Швидка допомога і т.д. Госпіталізація.

Отак довели інспектори чесного пана до кризи духу і розуму.

Тепер його будуть лікувати.

А міліція й ДАІ лишилися. Чемно склали протокола.

Стоять он обабіч жінки-інспекторки – їм би теж лікарська допомога не зашкодила. Скільки то їх іще перетрусить під час участі в таких інсценівках?

Треба лікарська допомога й інженеру. Ні, кістки, спасибі пану Тарасенку, лишив цілими. А от душу переїхав. Та й неозброєним оком видно, який стрес пережив звичайний інженер, виконуючи посадові обов’язки. Йому нічого не лишається, як доводити в суді свою позицію, на якій він міцно стоїть. Може ж ніхто не наїде? У тому суді, хоча й там працював наш бідний пан? Як ви гадаєте?

P.S. Лежить у траві збоку та злощасна каменюк, яку пан Тарасенко змусив позмагатися в міцності зі своєю головою та сенсом самого поняття «закон». Хто ж міцніший? Болить каменюці голова, бо вона того не розуміє. Прикро каменюці, що до неї присохло кілька крапель крові. Вона б воліла лягти у підмурівок правової держави, але без крові і рукоприкладства. Вона не хоче бути інструментом маніпуляцій, як то закони в Україні. Вона не хоче бути іграшкою в руках богів і божків. Вона знає своє місце і хоче, щоб його знали всі. Вона не хоче бути ні за пазухою, ні вийнятою звідтіля!

А як бути інспекторам? Перевірка споживачів води від міської мережі триває. У руках інспекторів – списки злісних неплатників. Там рахунок іде на тисячі! І ніхто їх не ставить на «счьотчик», ніхто на них не наїздить, бо навіть механізму чіткого не існує. От і виходить, що справжні бідняки платять з останніх копійок, а пани…

Пани знають, за що вхопитися в потрібний момент і де слабкі місця у закону. Пани знають, що з них – як з гуся вода. А от води може і не стати, навіть у несанкціонованих краниках. Якщо її не берегти, якщо її безбожно красти, якщо… Рано чи пізно приходить кінець. І воді. І казочці. Казочці – тим паче. Чи ж прийде кінець беззаконню раніше, ніж висохне наше водосховище?

Але щось мені підказує, що казці ще не кінець…

Кранів таких ще багато. Пан ще поправляє здоровля. Інженер ще не відстояв свою правду. Ще…

21 липня 2015 року

Малин

Реальність бачила і казку для хрестоматії розповіла Ірини Кримська