Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

У Малині зареєстрували шість кандидатів на посаду міського голови

2.09.2020
Малин

Малин відзначає 30-річчя підняття українського прапора


У вересні 1990 року, за майже рік до проголошення Незалежності України, з флагштоку Малинської міської ради замайорів синьо-жовтий прапор. У такий спосіб третину століття тому наше місто виступило на підтримку ідеї незалежності України.

Попри те, що Радянський Союз вже був за крок до розпаду, такий хід був надзвичайно сміливим для Малина та його керівництва – державну символіку в ці часи неквапливо визнавали лише поодинокі міста України. І здебільшого на Галичині. А в Житомирській області Малин став лише другим містом, яке наважилось на такий важливий крок – першим був сам Житомир.

Видання ІнфоМалин вирішило пригадати, як місто готувалось до цього дня та про наслідки історичної події для Малина та України загалом.


Так виглядала міська рада у 1990 році (будівля на розі Винниченка та Шевченка – зненсена у 90-х)

***

Володимир Аркадійович Студінський, знаний професор, краєзнавець, почесний житель Малина у 1990 році був головою Малинської міської ради, над будівлею якої вперше після 1920-го підняли синьо-жовтий стяг.

- Володимиру Аркадійовичу, пригадайте, будь ласка, як міська рада готувалась до цієї події?

- 5 вересня на третій сесії міськради було прийнято рішення про встановлення національного синьо-жовтого прапора поруч із тодішнім стягом, який мав офіційний статус – червоно-лазуровим. Власне синьо-жовтий прапор було встановлено через певний час у присутності частини депутатів та членів виконкому міськради. Сам стяг над будівлею прикріпив тодішній депутат Малинської міської та районної рад Василь Михайлович Федоренко.

- Хто був ініціатором такого рішення? Чи пригадуєте, де замовляли і шили стяг? Адже Малин тоді став лише другим містом на Житомирщині, де визнали національну символіку ще до Незалежності.

- Формальним ініціатором встановлення синьо-жовтого прапору виступила Малинська міська організація Народного Руху України за перебудову. Саме таку офіційну назву мала тоді ця громадська інституція, яка ще не була сформована як політична партія. Політичною партією НРУ стане у 1992 році. Подання від Народного Руху зробили Василь Михайлович Федоренко (як депутат міської ради) та депутат районної ради Володимир Петрович Олексієнко. Це звернення обговорили на засіданні відповідної комісії і прийняли рішення про його розгляд на сесії міськради.

- Як громадськість сприйняла такий крок? Чи були спроби перешкодити вам з боку райкомівців?

- Ми тоді спробували вивчити громадську думку цього питання. Виконком міськради, відповідно до кількості виборців у місті, замовив листівки, у яких було питання щодо ставлення малинців до українського прапора. Ці листівки розіслали поштою разом з кореспонденцією. Але, на жаль, нам цю справу не вдалось довести до кінця. Саме за розпорядженням РК КПУ залишок опитувальних листків вилучили. Та, все-таки, частина повідомлень дійшла до адресата. Із невеликої кількості відповідей, які повернулись до міськради, дві третини свідчили про підтримку такої ініціативи.

Загалом, райком КПУ, райрада, прокуратура, місцеві підрозділи КДБ, звичайно ж, сприймали підняття прапора, м’яко кажучи, без ентузіазму… Але, я думаю, що зараз на цьому акцентувати увагу не варто. У депутатів вистачило сили волі, щоб твердо прийняти рішення. Щоправда, рішення прийняли з другої спроби. Цікаво, що не було жодного голосу «проти». Із 29 депутатів, які взяли участь у сесії, 20 проголосували «за», шість – за відкладення питання і три – утрималося.

Сам стяг, який був встановлений на тодішній будівлі міськради, надав Малинський осередок НРУ. Але після цього чинилися серйозні загрози із боку певних правових структур та «лівих» активістів. Прапор постійно зривали з будівлі… Також дане рішення на сесії райради було відмінено. Проте, розвиток подій у подальшому показав, хто дивився у перспективу.

- Прошу прокоментувати значущість підняття прапора того дня для Малина і для України загалом.

- На мою думку, відродження будь-яких державних символів говорить лише про одне – незламність духу українців. І тому такі символи як прапор, герб, мова і віра є тими основами, які, власне, і є фундаментальними для функціонування національної держави. Вважаю, що нам потрібно серйозно працювати у цьому  напрямку.

 У мене нема жодних сумнівів, що Україна не просто вистоїть у цій складній боротьбі, але й займе місце серед провідних країн світу. Все залежить як від нації в цілому, так і від кожного громадянина. Головним тут є почуття відповідальності перед собою та перед наступними поколіннями.

***

Олексієнко Володимир Петрович, відомий громадський діяч і митець, заслужений працівник культури України, у 1990 році був депутатом Малинської районної ради.

- Володимире Петровичу, які були передумови до визнання Малином національної символіки?

- 1990-й - дуже переломний рік для Радянської Союзу, який вже тоді здавав свої позиції, і для України, яка поступово почала підніматись з колін. Тоді вже було багато причин для виникнення Народного Руху України за перебудову – великої, потужної сили антирадянської спрямованості. Саме цей рух давав нам можливість вести пропаганду серед населення, розповідати про злочини тоталітарного режиму, і паралельно - агітувати до відновлення нашої, української, державності. Я особисто дуже часто виступав перед трудовими колективами із лекцією про наші державні символи. Люди поступово підхоплювали ідею перебудови і це не могло не давати надію на нове, світле, майбутнє.

Так, наприклад, 29 червня 1990 року ми проводили кількатисячний мітинг. Тоді розгорнули величезний красивий синьо-жовтий стяг. Саме в цей день вперше за десятки років публічно, а не підпільно, прозвучали національний гімн України, гімн УПА («Ой у лузі червона калина») та духовний гімн («Боже великий, єдиний»).

- Малин став лише другим містом на Житомирщині, яке офіційно підтримало українську символіку. Непроста роль бути одним з перших…

- Так, але це був такий дух, така внутрішня сила, яка не дозволяла вчинити по-іншому. Пригадую, у березні прапор підняв Тернопіль, пізніше, здається, у квітні синьо-жовті кольори замайоріли у Львові. Поступово ця ідея охопила усю Західну Україну. 13 червня до цих міст приєднався і Житомир. Символічно, що до цього востаннє синьо-жовтий стяг піднімали у місті 12 червня 1920 року… Пізніше був Київ. Ми це все бачили, ми вболівали за цю ідею і поступово готувались підтримати масовий рух. Тим паче, що бачили прогресивність міської ради і те, що нам вдасться порозумітись.

Згодом на сесію міськради підготували звернення від Народного Руху за перебудову. І вдалось добитись підтримки від депутатів. 

- Пам’ятаєте, як відреагувала громадськість?

- Звичайно, опісля був страшенний спротив з боку радянських і партійних органів, з боку правоохоронців... Тільки уявіть собі – навколо тоді були одні комуністи! Я щиро співчуваю Володимиру Аркадійовичу Студінському, який в той час очолював міськраду. Йому довелось через багато пройти. Ми можемо лише здогадуватись, як на нього тиснули – в сенсі, як він міг таке допустити, як дозволив депутатам прийняти таке «неприпустиме» рішення…Та й сам стяг вночі постійно зривали. Звичайно, ми знали, хто за цим стоїть. Але нічого, окрім щоразу піднімати новий, нам не залишалось. Такі часи були. Добре, що все залишилось позаду і все пережито. 

- Володимире Петровичу, чому цей день важливо пам’ятати?

- Я розумію, що сьогодні молоді важко уявити події того часу. Треба багато вивчати, щоб розуміти, як і при яких умовах ми тоді жили. Далеко не усім вистачало сили волі бути твердими у своїх переконаннях – проукраїнських, маю на увазі. І такий день як підняття українського прапора в часи Радянського Союзу – неоціненно важливий. Це означає, що люди були готові підтримати це рішення, виступити за нього. Тим паче, що 5 вересня 30 років тому міськрада Малина прийняла рішення про визнання української символіки, а вже через рік, 4 вересня, Верховна Рада України офіційно підняла синьо-жовтий прапор над куполом будівлі ВРУ у столиці. Це як ніщо підтверджує – рішення Малина було правильним, ми дивились у правильному напрямку – в напрямку Незалежної самостійної України.

Підготувала Олена ПЕТРЕНКО

***

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація