Їй пророкували кар’єру режисера, однак доля внесла свої корективи
Малинка Ганна Ленок — дуже талановита. Вона відома у літературних колах не лише нашого містечка. Неодноразово посідала призові місця у конкурсах різних рівнів.
Нещодавно жінка видала свою першу збірку поезій «Квіти Сонця», презентація якої відбулася у центральній публічній бібліотеці імені В.Т. Скуратівського.
У книзі зібрані кращі вірші поетеси 1995-2020 років. У кожному закладені глибокий філософський зміст, любов до рідної мови, Батьківщини.
Кожен із бібліотекарів, літераторів, педагогів, учнів та поціновувачі її творчості, котрі взяли участь у заході, схвально відгукувалися про збірку, декламуючи поетичні рядки, які запали в душу.
…Високо оцінює творчість малинської поетеси і доцент, член Асоціації українських письменників Богдан Дячишин у відгуку «На небі сяє зірка»:
«Цікаво, думаю, що ж хоче розповісти пані Ганна в своїй першій поетичній збірці?.. Розгортаю книжку й натрапляю на вірш «Добрий вечір, Україно». Зненацька аж дух перехопило — це ДУМНА поезія класичної якості. Поезія класичної якості не потребує коментарів, вона свідчить: «бо мир у душі в тебе є», «Всміхається ніжно земля»… А ось і вірш «Калина»: «Там де батьківська хата ясніє віконцем…» Яка ж співуча, лагідна наша мова, яко вона торкається ніжного і щирого серця поетки, яка чує слово». Аж сльоза проймає, коли читаєш вірш «Соловейко».
А поезія «Надія» —
«Коли на серці важко й гірко,
Не кривить злість лице.
Згадай: на небі сяє зірка
Для тебе ніжним промінцем».
Тож ловімо серцем цей ніжний промінчик зірки! Хай ця книжка знайде дорогу до вдумливого сердечного поціновувача поетичного слова».
…Ганна — дуже скромна і небагато розповідає про свою нелегку долю. Їй пророчили кар’єру режисера. Натомість життя повернуло в рідне місто, де працює на швейній.
Коли вона мала з’явитися на світ, бабусі Ганні Дорофіївні приснився сон, нібито їй назустріч йде пташечка і співає. А вранці з пологового повідомили — народилася онучка. Така вона й була у дитинстві, неначе пташенятко, — ніжна, добра, мила, з співучою душею.
З шести років почала складати вірші. Поетичні рядки передавали стан її душі: дівчинка писала про все, що зачеплювало її вразливу натуру, — про природу, рідних і близьких, наставників і друзів.
З теплотою згадує вчителів української мови і літератури ЗНВК №1 Тамілу Миколаївну Студінську і Галину Петрівну Зброй, — їхні уроки були найулюбленішими. Педагоги на все життя прищепили любов до рідного слова. Також у навчальному закладі вперше проявився хист до театрального мистецтва.
«Вдячна організатору позакласної роботи Віктору Івановичу Михайленку, — говорить Ганна. — Якби не його КВНи і сценки, у котрих брала активну участь, напевне, ніколи б не спало на думку вступати у Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого».
Студентські роки минули серед творчої молоді та культурної української еліти. Ганна навчалася на сценарста у кінорежисера Валерія Сивака і відомого драматурга Богдана Жолдака. Вона отримала міцні знання, які стали поштовхом до подальшої творчості. Проте український кінематограф у ті роки перебував на межі виживання, і не усім випускникам вишу пощастило знайти роботу за спеціальністю.
«Нових фільмів майже не знімали, замовлень на сценарії практично не було», — зауважує жінка.
До того ж Ганні насамперед треба було думати, як заробити на буханець хліба. У 16 вона втратила маму, яка ще зовсім молодою померла від тяжкої хвороби. Отож єдиною рідною людиною, яка підтримувала її, була старенька бабуся.
Відтак доки одногрупники завдяки фінансовому сприянню близьких займалися творчим пошуком по кіностудіях, дівчина змушена була підробляти у столиці в піцерії, касиром у магазині, банку тощо. Надалі повернулася у Малин.
Однак Ганна на долю не нарікає…
«Я виросла у люблячій родині, — каже вона. — Мама і бабуся зробили все, щоб я була щасливою. Я не працюю режисером, але маю змогу творити у рідному Малині. Зараз у людей мало позитивних емоцій і хочеться це змінити, додавши хоч трішечки любові і тепла у їхні серця, підняти настрій поетичними рядками»
Ганна не любить писати негатив. Більшість поезій світлі й душевні. У її творчій скарбничці вірші та проза.
Жінка черпає натхнення у місцевих літературних тусовках «Посвіту», також у книгозбірні — вона постійний читач новинок бібліотеки імені Скуратівського. Її улюблений автор — французький письменник Еміль Золя, а серед сучасників української літератури захоплюється творчістю Любка Дереша, Світлани Талан, Марії Матіос.
Оскільки Ганна Ленок працює на швейній фабриці, народилося ще одне захоплення — пошиття іграшок. Також жінка у вільний час вишиває хрестиком та бісером. Рукодільниця має багато творчих задумів для сюжету картин.
«Інколи встаю о п’ятій ранку, щоб встигнути до робочої зміни вишити частинку орнаменту на сорочці чи картині», — говорить майстриня.
Мріє Ганна про власну сім’ю. Це її найзаповітніше бажання, яке сподівається — обов’язково здійсниться.
Жінка часто провідує старенького батька Володимира Васильовича, який мешкає у Богуславі. Вона знайшла його не так давно. Замолоду їхні долі з мамою Тетяною Антонівною розз’єдналися, але він виявився хорошою людиною, і тепер в неї є рідна кровиночка. Вона шанує і підтримує тата, робить все можливе, аби він не почувався одиноким. Адже вона — єдина його донька і єдина надія.
ДЖЕРЕЛО: MALYN.MEDIA
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
