Чи багато серед нас таких, хто не має хоча б якогось хобі? Тієї віддушини, яка приносила б море задоволення і не менше натхнення... Мабуть, таких небагато, адже улюблена справа не лише надихає, а й у найкращих випадках - стає основним джерелом заробітку.
Кореспондентка ІнфоМалин поспілкувалась із 52-річним малинцем Михайлом Тараскіним, автором і виконавцем пісень, засновником студії «Leschata Records» - про натхнення, роль музики у житті та про плани на майбутнє.
- Михайле, розкажіть, як розпочався Ваш творчий шлях?
- Творчим я був, мабуть, ще з дитинства. Пригадую, на уроці малювання у молодшій школі вчителька відзначила мої успіхи у малюванні. Для когось це лише якась дрібниця, але напевно це також один з тих випадків, які підтверджують, що я був творчою дитиною. До речі, певний період в житті я досить активно малював і сьогодні мої картини є в різних країнах світу.
Писати вірші я почав у 1983 році, коли мені було 15. Тоді я був учасником шкільного ансамблю, грав на гітарі. Через рік – у 1984-ому – спробував себе у написанні пісень. У часи армії припинив творити… Але потім моє хобі знову мене наздогнало. Шкодую, що за весь цей час не вдалось видати книги, бо творів назбиралось навіть не на один том.
- Свого часу Ви відкрили студію звукозапису «Leschata Records». Розкажіть про це.
- Так, ми створили студію із Віталієм Лещенко – «Leschata Records». Нам часто надсилали тексти з Росії для обробки. Звісно, це було ще до війни на сході. У ці часи в РФ такі послуги були дорожчі, тому деякі виконавці працювали з нами. Ми також творили спільно з українськими виконавцями, в тому числі, з малинськими. Наприклад, Оля Гура в нас записували свої альбоми. Фактично тоді моє захоплення музикою було не просто хобі, це був мій заробіток. Запустили також проект Jack & Diadema, брали участь у конкурсах, були навіть трохи відомими. На радіо транслювати ці пісні не погоджувались, бо вони російськомовні, а тоді вже почались протести проти російського. На жаль, згодом нам довелось закрити студію, бо частина замовлень після загострення подій на Донбасі зникли. За деякі роботи ми вже принципово не хотіли братись…
- Чим займаєтесь від часу закриття студії?
- Треба було думати про доходи, тому почав допомагати дружині з її бізнесом – з «М’ясною лавкою», яка користується популярністю серед малинців. Але паралельно все одно займаюсь творчістю. Публікую на YouTube-каналі свої пісні, деякі вже добре відомі людям.
- Ви пишете здебільшого російською мовою. Чому?
- Одразу наголошу, що принципово не визнаю теперішню російську владу і ненавиджу усе, що з нею пов’язане. Моя мати українка, а батько росіянин. Тому в дитинстві розмовляв російською, але закінчив українську школу. Водночас писати пісні і вірші мені все-таки легше російською, оскільки я досі думаю цією мовою, при тому, що розмовляю українською. У моєму творчому доробку є також і українські твори. В даний час працюю над тим, щоб пристосуватись писати пісні власне українською. Зізнаюсь, непросто, але я в процесі.
- Поділіться своїми вподобаннями у музиці.
- Для мене, як для затятого меломана, це досить складне питання. Бо слухаю я усе, що тільки потрапляє під руку. Музика – це те, чим я живу. Слухаю, оцінюю, аналізую, насолоджуюсь або роздумую, як можна удосконалити, отримую певні емоції і настрій від почутого. Але серед виконавців останнім часом люблю Imagine Dragons. Не можу сказати, що слухаю «Бумбокс», але вони мені ближчі, ніж, наприклад, «Океан Ельзи».
- Чи підтримують Вашу творчість рідні?
- Так, і підтримують, і надихають. Як тільки завершую пісню, поспішаю презентувати її дружині, сину чи доньці. І я справді дуже вдячний їм за щиру критику. Можуть сказати, що деякі моменти їм не подобаються і їх краще змінити. А дещо навпаки відзначають, як щось достойне.
- Пропоную уявити, яким би Ви хотіли бачити своє життя, наприклад, через п’ять років?
- Зараз я працюю над одним цікавим проектом, який планую вже невдовзі запусти. Готую його разом з дуже відомим київським аранжувальником. Наразі працюємо над альбомом в стилях інді-рок, інді-поп. Ще роздумую над псевдонімом – хочу, щоб це було щось оригінальне. В альбомі будуть мої нові пісні російською мовою, але також буде переклад на українську. Так, як це, до прикладу, є у лідера гурту «Бумбокс» Андрія Хливнюка.
Загалом впродовж п’яти років мрію реалізувати цей проект і випустити альбом. Хотів би також розпочати співпрацю із достойними виконавцями, писати для них пісні. Ну і, звісно, мрію, щоб пісні автора з Малина - Михайла Тараскіна - співали і знали у всій Україні.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
***
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
