«Мене на світі тримає будівництво сірникових церков…» - каже малинчанин Анатолій Новак

Обійстя 75-річного малинчанина ветерана праці, інваліда ІІ групи, дитини війни Анатолія Новака нагадує справжню скарбницю духовності і краси.

Колишній оббивник стільців із 30-річним стажем Малинської меблевої фабрики за своє незвичне захоплення – будування церков із сірників - взявся одразу після перенесення тяжкої хвороби у 1982 році.

- Вперше побачив це своєрідне захоплення, - зізнається Анатолій Ярославович, - коли лікувався у столичному інституті імені Яновського.

- Чоловік з лікарень різного ступеня практично не виходив, - пригадує його кохана дружина Неля Володимирівна. А коли по-справжньому взявся за майстрування сірникових церков, він ніби відчув Божу допомогу і покращення власного самопочуття.

Нині у невеличкій переобладнаній кімнатці Анатолія Новака можна побачити близько 50 різних за розміром і кольоровою палітрою двох-, трьох- та чотирьохкупольних церков. – Для виготовлення однієї церкви, а сюжети майстер бере із голови, йде близько 20 упаковок сірників і півроку часу. Фарбу, клей, кольоровий папір купує на базарі дружина.

- Якщо приходить натхнення, - продовжує Неля Володимирівна, - Анатолій піднімається й серед ночі.

І постають перед Анатолієм Новаком золотавокупольні церкви, як певна віддяка за збережене здоров’я. У спеціальному ящичку на столі Анатолія Ярославовича щоденно знаходяться кісточки, пінцет, олівці, косинець, лінійка, ножиці, хірургічний ножик, рештки пластикових пляшок із яких він виготовляє прекрасні куполи тощо.

Якщо потрібно щось закріпити, то в пригоді стануть лещата, прикріплені на столі. А ще церковному ювеліру для виготовлення церкви потрібно скло, пластмаса, картон.

Майстер зізнається, що багато часу забирає сортування неякісних сірників. Незвичне і, водночас, цікаве захоплення дідуся два роки поспіль переймають його онуки - семикласник Іван та п’ятикласник Малинівського ЗНВК «Школа-сад» Вадим.

Новак А.Я. навчає онука Івана будівництву сірникових церков