Війна спровокувала нову хвилю моди на патріотичні тату
Про талановитого малинця Олександра Тимошенка писали вже не один раз. У місті та на околицях його добре знають як вмілого майстра з виготовлення пам’ятників. Він також кілька років дивував місцевих неймовірними скульптурами із льоду. А нещодавно – не маючи освіти художника — він взявся професійно набивати татуювання.
Його роботи цікаві та реалістичні, а серед клієнтів — багато військових, зокрема, й дівчат-медиків.
Про те, як війна змінила погляди на татуювання, які малюнки вибирають для себе військовослужбовці, та скільки коштують найпопулярніші написи – в інтерв’ю MALYN.MEDIA з Олександром Тимошенком.
– Олександре, чому загалом вирішили займатися тату?
– Перші спроби робити тату у мене були ще у далеких 90-х роках, коли я був студентом. Робив якісь примітивні букви, примітивні значки, з допомогою якихось не менш примітивних машинок — часто саморобних. Це не було по суті мистецтво тату, а більше на любительському рівні.
Потім я періодично до цього повертався – малював тату близьким, знайомим, друзям. Мене, бувало, запитували, чому не хочу перекваліфікуватися з пам’ятників на татуювання. Та я якось відмовчувався. Мені ця сфера виглядала неприбутковою.
Та й з пам’ятниками роботи вистачало. Але поряд з тим час від часу вдосконалював свою майстерність – купував нові тату-машинки, побічно стежив з новинками на ринку тату-індустрії.
– Що ж підштовхнуло вас зайнятися татуюванням професійно?
– Вплинула поїздка до доньки у Польщу. Вона там живе понад шість років. Берег Балтійського моря, курортне містечко, літо. Я тоді побачив, наскільки в Європі популярне тату. І як це круто, коли жінки, навіть похилого віку, по 60-70 років, ходять з такими яскравими татуюваннями, які ніби тільки вчора «набили». Тоді я вперше поглянув на тату як на культуру, на мистецтво.
Після повернення у Малин у мене вже відбувся переломний момент. В голові переключився і вирішив: треба пробувати переходити у цю сферу. Про попит сильно не думав. Малин – провінційне містечко, менталітет багатьох людей ще на тому рівні, що, мовляв, тату – це якась «наколка», пов’язана з тюрмою… «Зайде» чи ні – я не знав. Був впевнений лише в тому, що рано чи пізно до нас ця культура дійде.
– Скільки часу вам знадобилося для адаптації?
– Десь за рік я вийшов на професійний рівень: закупив набір необхідних інструментів. Спочатку приймав людей там, де робив пам’ятники. Але, звичайно, це було не дуже гігієнічно, зрозумів, що це не місце для тату. Тоді побудував біля будинку кабінет, в якому приймаю клієнтів і зараз. Працюю вже два роки.
– Чи рахували ви, скільки за цей час у вас було клієнтів?
– Ні, я не рахую. Минулого року я поєднував татуювання з пам’ятниками, а цього року вже повністю працюю з тату. По-перше, з пам’ятниками стало важче, дорожче, люди не поспішають ставити їх. По-друге, зріс попит на татуювання.
– Війна спровокувала нову хвилю патріотичних тату?
– Так. Після 24 лютого до мене почали масово приходити клієнти із запитами на патріотичні малюнки на тілі.
Спочатку приходили дівчата, набивали герби чи то написи «Доброго вечора, ми з України». Приходили також хлопці, яких завтра забирали на фронт, і вони теж хотіли себе позначити символом чи оберегом.
Дехто просто залишав на тілі мазки прапора, сердечка синьо-жовті чи слово «Незламна»… І здавалося б, що час зовсім не для татуювань, але до мене йшли. Я працював навіть під обстрілами. Це мене стимулювало. Відчував себе потрібним.
Коли наша доблесна 10-та бригада під Кухарями розбила орків, тоді пішла хвиля тату для військових з «едельвейсів».
– Як вони вас знаходили?
– Через інтернет в основному. Або сарафанне радіо працювало. Одним з перших прийшов поранений: лежав у нашій лікарні, а коли виписали — попав до мене. Одну руку мав поранену, на іншій – набив татуювання. Для нього це було важливо.
Потім танкісти приходили. І снайпери, і розвідники, і сапери…. Самих не відпускали, то йшли з побратимами. Вішають автомати на вішалку і малюємо кілька годин. Я був радий цим зустрічам. Багато з ким досі підтримуємо зв’язки.
Серед клієнтів були також воїни, які приїхали воювати за Україну з Америки, з Італії. Звичайно, такі знайомства запам’ятовуються.
– Які в основному обирали варіанти тату? Це щось особисте?
– У контрактників, як правило, вже було тату, і не одне. Вони приходять або щось додавати, або підмальовувати. Там не тільки патріотична тематика, а й скандинавські мотиви чи просто реалізм – сова або ж лев.
Дуже популярне тату: козак, який шаблею пробиває ведмедя. Тут ведмідь – це образ агресора, а козак – уособлення усіх наших воїнів. Цей малюнок мав дуже велику популярність. Набивали на грудях, плечах, руках, ногах…
– Які роботи запам’яталися найбільше?
– Був у мене один чоловік, Ісуса набивав на плечі. Вважається, що релігійна людина не підтримує тату, а він – навпаки, обрав такий оберіг. За ці кілька годин роботи встигли познайомитися, поспілкуватися. Мені взагалі щастить з клієнтами – усі цікаві, люди з історією.
– А розкажіть ще, будь ласка, які зображення обирають жінки? Сьогодні жіноча тату також популярні.
– На початку війни приходили і військові, і цивільні дівчата. Були й такі, які з початком повномасштабного вторгнення разом з чоловіками пішли воювати. Вона – медик, він – військовий. Набивали парні тату.
Була також одна дівчина-прикордонниця. Обрала для себе зовсім недівчачі малюнки – українку із джавеліном. Відчайдушна, мужня – такі запам’ятовуються. У них енергетика шалена.
– З інших міст приїжджають?
– З Києва, як правило. Місцеві привозять друзів, знайомих. У столиці ціни суттєво різняться, то обирають малинських майстрів (сміється, – ред.)
– А скільки коштують ваші роботи? І від чого залежить ціна?
– Ціна формується від витраченого часу. Година моєї роботи вартує 800 гривень. Але це може бути менше, і більше – в залежності від складності та об’єму. Якщо, наприклад, приходить хлопець, набиває об’ємне тату і на нього треба загалом витрати шість год, то такий рисунок буде коштувати не дорожче 3000 грн. Тобто тоді година буде вартувати 500 грн.
Інколи пишуть із закордону дівчата. Цікавляться цінами. Дивуються, бо в Європі суттєво дорожче. І різниця не у 500 грн, а в десять разів. Мінітату, які сьогодні також мають неабиякий попит, у мене коштують від 500 грн.
Або бувають дуже складні для роботи місця – якось дівчинка набивала гілочку за вухом. Складно працювати, тому це також трохи вплинуло на ціну.
– Приходять тільки молоді чи і й старшого віку?
– Скажу так: все більше клієнтів старшого віку. Руйнуються стереотипи, люди трохи розширюють свій світогляд. Приходять жінки, які щойно повернулися з евакуації. Були за кордоном, надивилися, як там розвинена тату-культура й у перші дні після повернення прибігають до мене. Хтось обирає тату-символи, хтось — тату-прикраси.
– А є такі, що приходять і передумують?
– По-різному буває. Але я принципово ніколи нікого не вмовляю. Кажу так: сумніваєшся — не роби. Це має бути обдуманий вибір. Нехай це буде якась дрібна гілочка, але вона стане для вас оберегом чи символом, з яким ви пройдете життя.
– Олександре, ви так динамічно змінюєте свою діяльність впродовж життя. Зараз ви біля тату. А чи не думали, чим будете займатися далі?
– Покидати тату точно не буду. Скоріше, покидаю роботу з пам’ятниками. Хоча, якщо будуть цікаві замовлення з гранітом, то візьмуся. Але до масового виробництва точно повертатися не буду.
Також маю багато нереалізованих ідей серед скульптури. Зокрема, із садової скульптури, але сам матеріал для обробки дорогий, інструмент також недешевий.
Знаю точно, що обов’язково будуть ще якісь цікавинки, які у місті ще ніхто не бачив. Планів багато – аби бажання, час і мирне небо над головою. Хочеться вірити, що буде і перше, і друге, і, звісно, ж третє – наша Перемога!
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
БІЛЬШЕ ФОТО НА MALYN.MEDIA
Поділитися:вологість:
тиск:
вітер: