Настоятель костелу Святої Анни Кшиштоф Дулемба розповів про життя малинських католиків

Наше місто славне як історією, так і сьогоденням. За довгий час існування мультикультурних і міжнаціональних зв’язків, його мешканці намагаються зберегти свою самобутність, яку плекають й у релігійних спільнотах. Про життя римсько-католицької парафії костелу св. Анни у Малині говоримо з її настоятелем отцем Кшиштофом Дулембою.

− Отче, розкажіть, яке місце, роль парафії на релігійній мапі Малина? Скільки вірних налічує ваша парафія?

− Парафія дуже давня, має понад 200 років. Складається в основному з поляків та чехів. Після тієї «перестройки», яку оголосив Горбачов наприкінці 80-х років минулого сторіччя, чехи, які компактно проживали в Малинівці, почали запрошувати католицького священника з Києва. Тоді й поляки активізувалися і на початку 1992 року була зареєстрована римсько-католицька громада. А вже з червня наступного року громаді повернули храм св. Анни, де до цього часу розміщувалася спортивна школа.

До пандемії у наш костел щонеділі приходило 200 осіб, але ж є ще такі, які приходять тільки на великі свята і такі, які через брак праці змушені виїжджати на заробітки, а молодь − на навчання в обласний центр та в Київ.

У період карантинних обмежень костел регулярно відвідують до 100 осіб. І число парафіян також суттєво не змінюється: 7-9 осіб, які щороку відходять у засвіти заступають новонароджені малинці.

Теоретично зареєстрованих є чотири парафії − у Малині, у селищі Пісківка, у селищі Потіївка та в селі Гута-Потіївка. А практично – це одна така велика парафія, бо усі громади обслуговує один священник. Було нас двоє, але так склалося, що залишився я один.

− То Ви, отче, великий трудівник. Як справляєтеся, скільки і якими мовами служите Святу Літургію?

− Свята Меса відправляється українською і польською мовами. В Малині у суботу на 18.00 годину, для тих, хто не може взяти участь у недільній службі зранку, служиться українською мовою святкова недільна меса. У неділю, о 9.00 годині — польською, а об 11.00 годині ще одна — українською. Але під час літургії польською літургійні читання, проповідь, молитва «Отче наш» також відправляються українською мовою.

А потім ще їду у село. Правда у селах вже рухомий графік, за згодою вірних. Це мова лише про службу Божу, але ж іще є похорони, шлюби, хрестини, сповідь, катехиза.

− Знаю, що в римсько-католицьких парафіях традиційно налагоджена робота з дітьми та молоддю. А як у вас?

− Завжди так було. З меншими дітьми, до 14 років, катехизацією займається спеціаліст, яка має відповідну освіту. А зі старшими та дорослими щосуботи, після служби — я. Щороку до Першого Причастя підготовлюємо кілька осіб дорослих. Традиційно у західній Церкві це відбувається під час Різдвяної меси. Наприклад, у 2018 році до Таїнства приступив 65-річний мешканець Малина. Також проводжу катехизацію з парами, які бажають вступити в шлюб.

Молодим батькам також потрібна наука, бо, якщо вони будуть знати про Бога, будуть практикувати живу віру, то і їхні діти будуть добрими християнами. Маю таких 6-7 пар.

− Розкажіть про особливості духовного життя парафії під час карантину.

− Пандемія негативно впливає на все і на життя Церкви також. Нещодавно, коли був карантин вихідного дня, то змушений був у неділю додати ще одну службу, бо діяло обмеження на перебування у церкві − 10 осіб. Тому парафіяни приходили на недільну месу по визначених вулицях на свою годину.

Також і праця з дітьми була дещо обмежена. Під час адвенту (різдвяний піст - авт.) в наших церквах у контексті служби Божої відправляються рорати. Це такі пісні на прославу Матері Божої, які виконуються в темній залі, без освітлення, лише при свічках — дуже величне й одночасно дуже особисте дійство. Традиційно, на них присутні діти, але цього року воно якось так знівелювалося — дуже шкода.

Ну, маємо таке випробування, але воно не може бути вічно. Маємо його гідно пройти й тоді світло, яким є Ісус, засвітить ще яскравіше.

− Поділіться, чи маєте на парафії подружжя, які належать до різних конфесій? Як працюєте з такими християнами?

− Є, звісно й такі. Зазвичай, це хтось, − переважно жінка, є практикуючим християнином, а інший тільки охрещений. То прошу, щоб заохотила чоловіка прийти на месу – раз, другий. Потім заохочую до сповіді. Бо мені важливо, щоб людина примирилася з Богом. А далі – хай собі вирішують. Звичайно, добре, якщо подружжя ходить в одну церкву, але ніхто нікого не заставляє. Це має бути свідомий вибір і зважене рішення.

− Ви — поляк. Скільки вже служите в Україні і як чуєтеся серед наших людей? Чи маєте порозуміння з владою?

− В Україні вже 30 років, приїхав ще за Союзу. Приїхав на заклик тоді ще Папи Римського Йоана Павла ІІ. Я був семінаристом, а він, бувши в Польщі звернувся до нас, щоб ми їхали служити на схід, бо там є велика потреба у священниках. І, коли мене після свячень запитали, де хочу служити, то я відразу сказав, що в Україні. Я відчув, що потрібний цим нашим людям тут й іншим, які заплуталися в нетрях комуністичної ідеології й ніколи не знали Бога. І знаєте, нині я бачу плоди своєї праці — багато людей, сімей навернулося до християнства, стали добрими католиками.