Нотатки малинського журналіста. Як вам живеться, сябри?

У Білорусі не був жодного разу. Про цю сусідню країну дізнавався раніше від старших колег, із преси та екранів телевізора. Тому, коли випала нагода поїхати у прес-тур до однієї з колись 15 союзних республік, погодився, не вагаючись.

Учасниками його були редактори та журналісти ряду національних і регіональних ЗМІ нашої країни.

Перед початком мандрівки завітали до посольства України в Білорусії на зустріч з одним із старійшин дипломатичного корпусу, Надзвичайним і Повноважним Послом республіки Білорусь в Україні, кандидатом економічних наук Валентином Величком.

Валентин Володимирович поінформував про роль мирних ініціатив Президента Білорусії Олександра Лукашенка щодо врегулювання військового конфлікту на Сході України й зазначив, що нині «заборонених» чи «закритих» тем у їхній країні не існує. Ми на власні очі зможемо переконатися, як живе й розвивається країна.

У рамках візиту, організованого Національною спілкою журналістів України та посольством республіки Білорусь в Україні, ми побували в Гомелі, Мінську та Несвіжі.

Делегацію очолював перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко, у дорозі супроводжувала перший секретар посольства республіки Білорусь в Україні Марина Єсіна.

На білоруській землі нас зустріли запашним короваєм та піснями.

Економіка – на найвищому рівні

Ознайомлення з країною почалося з одного з найбільших підприємств - виробника кондитерських виробів – СП ВАТ «Спартак». Хтось із колег навіть пожартував, мовляв, це зроблено, щоб все було в «шоколаді» під час прес-туру.

На кондитерській фабриці працює 2,5 тис. чоловік, постійно опікуються 700 ветеранами праці. Як розповів її директор Олег Жидков, підприємство минулого року відзначило 90-річний ювілей. Успішному попиту на продукцію сприяє наявність Міжнародних сертифікатів якості, сучасне імпортне устаткування. Нині у чотирьох цехах тут виготовляють до 350 видів продукції, в тому числі й лікувально-профілактичної дії, яку з успіхом реалізовують до США, Канади, Англії, Німеччини, Чехії, Греції, Росії, Гонконгу, КНР, Грузії, Азербайджану, Монголії, Туркменістану, країн Прибалтики. Сировина – привозна. Наприклад, із Голландії завозять горіхи, а із Код Д’івуару – какао-боби. Основні види продукції – карамель, цукерки, шоколад, шоколадні вироби, печиво, вафлі, торти й тістечка. За добу виготовляють 1200 тонн виробів.

Свідченням високої якості солодощів фабрики є перемога у міжнародному конкурсі «Кращий продукт-2015», який відбувся у рамках 22-ї міжнародної виставки продуктів харчування, напоїв і сировини для їх виробництва «Продекспо-2015» у Москві. Торік підприємство реалізувало продукції на 500 тис. доларів США.

Середня заробітна плата працівників на фабриці – 550 доларів США. Тут є свої їдальня, пральня, медпункт. Дбають і про відпочинок та соціальний захист працівників. При виході на пенсію, відзначенні ювілейних чи сумних дат у житті, виплачують солідну фінансову допомогу. Щороку 200-300 дітей працівників безкоштовно відпочивають у санаторіях та базах відпочинку Білорусі, Греції, країн Прибалтики, України. Працівники, за словами директора, оплачують лише 30 відсотків від вартості путівки. Для передовиків запроваджено туристичні поїздки вихідного дня.

Приємно вразила українських журналістів і гомельська швейна фабрика «Комінтерн», яка спеціалізується на пошитті чоловічих костюмів, де працює 1630 чоловік і шиють до 40 тисяч костюмів 10-15 різноманітних моделей щомісяця. Реалізовують продукцію до Франції, Чехії, Казахстану, Вірменії, Азербайджану, країн Прибалтики, з березня – до Польщі та Німеччини.

Сировина – китайська й турецька. Досвід із пошиття й зразки моделей запозичують у італійців, росіян та французів. Костюми преміум-класу замовляв на фабриці навіть президент Білорусії Олександр Лукашенко, деякі працівники уряду, керівники області.

Має фабрика сучасний медпункт, якому можуть позаздрити навіть деякі наші районні лікарні, кімнати відпочинку та розкішну їдальню.

Було на що подивитися й на ЗАТ «Штадлер Мінськ» -- швейцарсько-білоруському підприємстві, яке спеціалізується на виготовленні комфортабельних двоповерхових поїздів та вагонів, а також на ЗАТ агрокомбінат «Дзерджинський».

І сільські клуби процвітають

Культурна програма складалася з візитів до Гомельського палацо-паркового ансамблю, музею історії Великої Вітчизняної війни у Мінську, солідного Центру екологічного туризму «Станьково» та загадкового державного закладу «Національний історико-культурний музей-заповідник «Несвіж» -- пам’ятки ХVI-XIX століть, занесеної до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Приємно вразило й те, що художньою самодіяльністю, спортом у Білорусі займаються як міські жителі, так і сільські. За словами керівника управління з ідеологічної роботи, культури, та в справах молоді Гомельського облвиконкому Ірини Довгало, клуби на селі процвітають. Держава активно підтримує талановиту сільську молодь. Про розвиток закладів культури та доцільність їх існування дбають насамперед місцеві органи влади. Якщо, вони скажімо, вважають, що недоцільно утримувати той чи інший «вогник» культури на селі, його або продають з аукціону, або розбирають, будуючи нові об’єкти, на центральних садибах сільських рад. І з цим тут дуже суворо – все облікується.

Головне – життєві пріоритети

Про високі соціальні стандарти та належну соціальну політику президента країни Олександра Лукашенка почули під час зустрічей з вуст заступника міністра інформації Республіки Білорусь Володимира Матусевича, голови Гомельської обласної ради депутатів Олега Борисенка та його заступника Володимира Привалова, керівників Мінської області, відповідального секретаря Білоруської спілки журналістів Сергія Сверкунова.

Захоплення викликали відмінні дороги. Заступник голови Гомельського облвиконкому Володимир Привалов зазначив, що в країні розроблена державна програма, де поетапно розписано, коли і яка ділянка дороги буде відремонтована чи збудована. І якщо посадовець не дотримується її положень, він повинен поступитися посадою. До Мінська спорудили першу в державі чудову платну дорогу. Тротуари скрізь викладені бруківкою. Чимало здивувалися ми, коли на одній із вулиць Гомеля близько 23-ї години побачили спеціальну техніку та двірників, які прибирали сміття й ретельно чистили узбіччя. Не побачили жодного папірця чи недопалка у місцях громадського скупчення людей. Порушників карають штрафами.

До півночі вулицями білоруської столиці та Гомеля курсують тролейбуси. Є маршрути, на котрих робиться декілька рейсів вранці, завозячи людей на роботу, і пізно ввечері забираючи їх додому. На кожному багатоповерховому будинку є їх чіткі номери, чого бракує нашим містам.

Середня зарплата білорусів – 500-600 доларів США, пенсія – 260. Наприклад, лікарі Республіканського науково-практичного центру радіаційної медицини та екології людини в середньому отримують 1,5 – 2 тис. доларів США, середній медперсонал – 700-800. До речі, медицина у країні безкоштовна. Про хабарі серед чиновників, медиків, правоохоронців не може бути й мови. А звичні у нас «подяки» ескулапам та «лікарняні благодійні каси» у пересічних білорусів викликають подив.

Доярка на агрокомбінаті «Дзержинський» заробляє приблизно до 1 тис. доларів. Викладач музики (баяніст) у Гомелі отримує до 10 тис. грн., з яких 4 тис. витрачає на оплату зйомної квартири й комунальні послуги, а решту – на потреби родини.

У країні схвально вітають ініціативу президента Олександра Лукашенка стосовно запровадження податку для «активно» непрацюючих громадян. Тому в країні безробіття всього 0,5 відсотка. Для порівняння: в Україні наприкінці 2014 року – 9,5 відсотка.

Не забувають у країні й про талановиту молодь. Як приклад, нинішній рік оголосили «Роком молоді». Усіляко намагаються допомагати й переселенцям зі східних областей України, котрих нині лише у Гомелі та області проживає більше 6 тис. чоловік.

Солідні заробітки білоруси витрачають на купівлю дорогих продуктів харчування, одягу. Ціни, чесно кажучи, шокували. Приміром, проїзд у метро та приміському транспорті (на українські гроші) коштує близько 10 грн., бензин марки А-95 – 24-25 грн. За пакет молока (900 мл) білоруси викладають до 20 грн., батон – від 12 грн., згущене молоко – близько 30 грн., сало – і м’ясо коштує від 90 до 210 грн., а кілограм телятини обходиться у 300 грн., кілограм гречки – 47, борошна – 15 грн., півлітрова пляшка горілки «Зубрівка» -- від 100 грн., квіти – 250 грн.

За словами заступника генерального директора з ідеологічної роботи й туризму агрокомбінату «Дзержинський» Сергія Єрмака, білоруси заробляють достатньо, щоб, назбиравши рік-другий, купити автомобіль.

Ми побували у редакції обласної газети «Гомельськая правда», яку більше 15 років очолює голова обласної організації Білоруської спілки журналістів Сергій Беспалий. Тут працює до 50 чоловік. Українських журналістів вразили умови роботи білоруських колег: солідний автопарк, до речі, на нещодавній ювілей газети, керівники органів обласної влади подарували редакції автомобіль «Skoda Octavia». Планують незабаром «запустити» й власне радіо. Газету «виручає» реклама. Папір для друку купують у Росії, там він дешевший. Газету реалізовують і в багатьох магазинах міста. І, як не дивно, найкраще вона розходиться… в лікеро-горілчаному магазині.

Після зустрічі з білоруськими колегами, зрозумів, що у них відсутня «новинна гонитва», натомість прослідковується виважена державна інформаційна політика. Стосовно телебачення, то новини з України вони висвітлюють абсолютно об’єктивно.

Один із учасників прес-туру -- доктор філософії, заслужений працівник культури, виходець із Ружинщини, що на Житомирщині, Юрій Бондар зауважив, що його вразило все – від соціального захисту до шляхів і чистоти на вулицях білоруських міст і сіл. Утім, це була спільна думка учасників прес-туру.

Ось таким шляхом сьогодні рухається Білорусія. І це свідомий вибір її жителів. Нам, українцям, залишається, по-доброму заздрити своїм сусідам і сподіватися на швидше врегулювання ситуації на Сході нашої держави та настання миру, а з ним -- процвітання й стабільності.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

Київ – Гомель – Мінськ – Станьково -- Несвіж --Київ.

Фото автора.