Складні життєві обставини чи свідомий вибір?

Замість вступу

«Ведеться системний облік сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. …у районі 53 такі сім’ї, у них виховується 123 дитини. …за результатами відвідування й обговорення на облік занесені 14 сімей (в яких 7 дітей). За результатами соціальної роботи із суб’єктами з обліку у 2015 році знято 35 сімей з 128 дітьми. З них у 18-ти – подолано складні життєві обставини, 11-ти – мінімізовано…» тощо.

(Із доповіді директора районного центру для сім’ї, дітей та молоді Гангалюк Л.І. на колегії Малинської РДА 24 червня 2015 року ).

 Кожен, хто має хоча б якийсь життєвий досвід, може по-своєму сформулювати визначення виразу «складні життєві обставини». Однак у сфері соціальної роботи так називають стійкі ознаки побутового, морального і культурного занепаду у сім’ях з неповнолітніми дітьми. Звичайно, у соціальних працівників для цього є спеціальні терміни. Але так простіше пояснити читачеві, про кого йтиметься далі.

Іноді у розмові з колегами називаю осіб, які потрапляють до числа таких сімей, «помаранчеві діти», узагальнюючи тим самим тенденцію життєвої поведінки і молодих батьків, і їх дітей. Така поведінка виникла й укріпилася в умовах псевдодемократичної, тобто занадто поблажливої й поступливої позиції держави щодо родин з інфантильним ставленням до обов’язків у відношенні до утримання і виховання власних дітей, сповідування загальнолюдських цінностей міцної сім’ї, затишного дому, родинного вогнища.

Причини небезпечної хвороби українського (як й інших країн СНД) суспільства досліджують фахівці. Моє ж завдання зараз не моралізувати про родини, які потрапили в складні життєві обставини, а лише констатувати наслідки суспільної недуги. Є побоювання, що занепад інституту родини зухвало протистоїть сукупним намаганням усіх ланок, які борються за порятунок української сім’ї. Найстрашніше, що складні життєві обставини іноді цілком влаштовують своїх, так би мовити, жертв. Чим гірше, тим краще…

І якщо у соціальних служб є вироблений алгоритм взаємодії і ставлення до неблагополучних родин, то суспільство, крім осуду, може запропонувати ігнорування. Отож обидві позиції суспільства так само нездорові, як нездорові самі родини. Проте не говорити про хворобу, ховатися від неї – означає не скористатися можливістю ранньої діагностики там, де недуга, можливо, тільки в зачатках і може бути зупинена. Ось тому й пишу про родини в складних життєвих обставинах.

 Історія цієї цілком пристойного вигляду жінки доволі банальна. Але для неї особисто – не перестає бути драматичною. Свого часу молода мама вживала спиртне, це почало шкодити і їй, і діткам. І відтак 9 років тому героїня цієї історії знайшла у собі сили зізнатися в алкогольній залежності, протистояти їй. Увесь цей час їй вдавалося триматися.

Якось непомітно для себе нещодавно піддалася впливові приятельок і… знову почала пиячити. Сторонні люди забили на сполох, почали інформувати відповідні служби. І, можливо, їх прискіпливість і небайдужість на цей раз теж врятували молоду жінку, повернувши знову обличчям до дітей.

За період такої слабкості,розгубленості чи певної безвідповідальності – як хочете це називайте – жінці було призупинено соціальні виплати на її дитину до року (є ще й старші діти). Матеріальна скрута, вплив оточення, що забило на сполох, особисті тривоги про можливість втрати опіки над власними дітьми вчасно зупинили молоду маму.

 Це одна з небагатьох соціальних історій, де між рядків офіційних протоколів засідань комісій, актів обстеження та інших документів про оті скрутні життєві обставини, проглядається особиста драма і намагання справитися з душевним болем, образами, відчаєм та іншим негативом, який віддаляє батьків (у даному випадку – маму) від щастя батьківства, материнства. Однак соціальні служби покликані рятувати в морально і фізично занедбаних родинах залишки природного інстинкту материнства та батьківства, підтримати у важкий період людей, для яких і їх власна доля, і доля дітей перестають бути цінними.

Як ось для цієї іншої жінки. Ні, вона не мала проблем із алкогольною залежністю. Її залежність дуже специфічна – чоловік у родині звик жити за рахунок власної дитини! Мама не засуджує цього. Навпаки, вболіває за свою «сильну» половину.

Сім’я цієї дивної мами вже перебувала на обліку як така, що потрапила в складні життєві обставини. Адже йдеться про чотирьох діток! Проте супровід соціальних служб дав свій позитивний результат. Але тепер знову виникає питання взяти під контроль і побут, і виховання дітей, і їх утримання.

До служб надійшли скарги людей, що у будинку даної родини стало брудно. На двох старших діток мама практично не зважає. Найстаршу дитину виховує бабуся в іншому населеному пункті сусідньої області. Чоловік, який взяв на себе відповідальність батьківства і глави сім’ї, ніде не працює, зрідка підробляє у односельців. У нього є власний стиль виховання, а в арсеналі висловів, наприклад, такий по відношенню до «несвоїх» дітей: «До холодильника руки не простягай!».

Ось так. Спробуй врятувати дітей (вже про старших не йдеться), якщо мама заявляє, що накладе на себе руки, якщо чоловік від неї піде. А вона таки боїться, що піде через систематичну увагу соціальних служб. Намагання соціальних працівників турбуватися про її дітей не те щоб викликає у неї негатив, але вона «зациклена» на чоловікові. Зробивши власних і так обділених долею дітей заручниками не просто безвідповідальності, а свідомої шкоди фізичному й моральному здоров’ю малолітніх, мама не соромиться відстоювати чоловіка-співмешканця, виступає його адвокатом, знаходить все нові виправдання утриманцю за рахунок виплат на дітей.

Як бути в таких випадках? Для початку жінка пообіцяла, що чоловік працевлаштується, а вона сама триматиме побут в гарному стані, піклуватиметься про дітей. Час покаже.

І це не найстрашніший приклад родини, яка потрапила в складні життєві обставини. Є молоді мами й тата, яким настільки байдуже, що вони й не приховують факту, що діти їх обтяжують. Тому доводиться вилучати їх із родин в надії, що умови інтернату будуть найоптимальнішими і у вихованні, і у піклуванні.

Дуже часто мами й тата в неблагополучних родинах є, як кажуть у соціальних службах, «із числа дітей-сиріт». Тобто вони певним чином позбавлені елементарних алгоритмів родинної поведінки, відтак не тяжіють до збереження позитиву, який несе перебування в лоні сім’ї. Вони легко відмовляються і від неї, і від власних дітей, не почуваючи втрати й горя.

Нині є в районі молода особа (із числа дітей-сиріт), котра свідомо уникає співпраці із соціальними службами. Навіщо ж ті так настирливо й наполегливо пантрують життя молодої жінки? Ну подобається їй так жити, одним днем – готувати на цеглинах у дворі, збирати яблука, а потім «фестивалити» на отриману платню, не зважати на безлад у власній оселі. Залиште її в спокої! То так би і зробили.

Але вона носить дитину! А медогляду не пройшла – утекла. На облік вагітних у лікарню не стала. Одного разу вдалося завезти ледь не силоміць на аналізи… І головне – «недо-мама» цілком свідомо готова віддати дитину, відмовитися від неї. От і лишається соціальним службам «при настанні пологів забезпечити доставку» жінки до пологового відділення. А потім… головне тут вже хоча б дитину врятувати, тим паче, що мамі вона не порібна.

І на завершення ще одне повчання – історія такої ж неблагополучної мами, яка має риси двох щойно змальованих портретів мам. Тобто – якими не повинні бути мами. В даній героїні також поєднуються загострена турбота про співмешканця і безвідповідальне ставлення до дітей.

Народивши дитину від першого чоловіка, дівчина йде від нього – молодий батько вже має у біографії в’язницю. Друга дитина народжена вже від співмешканця. Сама ж молода мама – сирота при живих батьках. Тобто її батьки були позбавленні батьківських прав. А нині виникла загроза і їй самій пройти бридким закономірним шляхом.

Як складеться? Як допомогти молодій мамі і втримати її в кращому житті, в повазі до себе, в любові до ще зовсім беззахисних дітей? Адже вона сама, здається, не хоче втратити доню і сина. Односельці розповідають, що донечка розвинена не по роках, гарно навчається.

І мама ж, наче, не зовсім «втрачена» - тримає город, корову. Такі ж, бачте, турботи, як у всіх. Чи ні? Їй важче. Он співмешканець має проблеми із здоров’ям – підозра на туберкульоз (а в хаті двійко діток!).

Соціальні служби найперше дають можливість розумну донечку відправити до санаторію-школи на кілька місяців, де дівчинка повноцінно харчуватиметься. А мама повинна за цей час дати лад отим клятим «складним життєвим обставинам». Проте якщо ця обставина носить штани і живе за рахунок виплат на молодшу дитину і за рахунок пенсії – на старшу дитину, то чи легко буде її подолати? Так щоб і дітей держава не забрала під свою опіку, і щоб молода мама навчилася відповідальності по відношенню до себе і дітей не лише на час перевірок і комісій, а задля порятунку в собі того кращого – жіночого й материнського – яке, незаперечно, в ній є.

Христина Гаращук