Почнемо з анекдота.
Сидить негр, читає газету українською мовою.
До нього підходить чоловік у вишиванці, з довгими вусами і оселедцем.
- Тю, - каже чоловік, - ти шо, може, скажеш, що ти українець?
- Так, - відповідає негр. - Я українець.
- Отакої… українець… А я ж тоді хто?
- А хто тебе зна… Може, жид, а може, москаль.
Кого ж таки вважати справжніми українцями? Людей у вишиванках? Тих, хто володіє українською мовою? Чи так би мовити етнічних українців, які мають у цій державі коріння з дідів-прадідів? У кожного своя відповідь.
Справжній українець — це щирий патріот України, — вважає малинчанка Аміра Альзоабі, яка приїхала в Україну з ОАЕ, знає мову, поважає традиції українців і в свої шістнадцять років робить усе можливе, аби в цій державі жилось краще.
Щойно Аміра досягла повноліття, прийняла рішення — вступити в ВГО УНСО.
- Аміро, чому ви зробили такий крок?
- Хочу бути в колі патріотів. Це люди, близькі мені по духу. Вважаю патріотизм і любов до Батьківщини тим ядром, яке має бути в серці кожної людини. Про Всеукраїнську громадську організацію УНСО знала давно, цілком розділяю їхні погляди і позицію, тому чекала свого 16-річчя, аби стати однією з них.
Важливим вважаю і те, що УНСО пропагує здорову націю: проти шкідливих звичок, які гублять нашу молодь. Лише в світлому розумі, не засміченому наркотиками та алкоголем, можуть народжуватись чисті світлі ідеї.
- У вашому світлому розумі, знаю, народжуються патріотичні тексти, які ви часто виконуєте на різних громадських заходах…
- Так, писати вірші почала, напевно, ще з одинадцяти років. Не знаю, як це до мене прийшло. Може, почасти, від того, що писав вірші мій тато, а дідусь по татовій лінії видав навіть книгу власних поезій. Спочатку я писала вірші про кохання. А тепер пишу про життя, про людей і про те, що хвилює душу.
- Чула не раз ваші реп-виступи. Ви були учасницею благодійного марафону на Соборній площі, який організовували УНСО для збору коштів воїнам АТО. Пам’ятають малин чани і вашу активну участь в акції «Серце до серця», яка проходила в місті під егідою УНСО зі збору коштів для дітей із вадами зору — ви були й волонтером і брали участь у концерті в РБК.
- Так. Залюбки стаю учасником громадських заходів, завжди відгукуюсь на запрошення УНСО, а тепер буду ще активніша, адже я — одна з них.
- Навіщо вам така активність? Зазвичай у ваших ровесників інші інтереси…
- Якщо всі будуть мислити з позиції: «навіщо це мені? Нехай інші це зроблять…» — що буде з нашою Україною? Що від неї залишиться? Я так не можу. Дуже хочу, щоб і я, і всі українці жили краще, ми заслуговуємо на це. Зараз в Україні війна, і треба захищати Батьківщину, кожному українцю, хто як може.
- Цього літа УНСО проводило навчальні військові збори для всіх бажаючих. Ви теж були там — одна з небагатьох дівчат…
- Родина мого тата — із Сирії, а там десятиліттями тривають конфлікти, і нині йде громадянська війна. Може, тому події Майдану і те, що нині діється на Сході, дуже близьке мені і зрозуміле. Так не має бути.
- Аміро, розкажіть про себе кілька слів…
- Я народилася у Чернівцях. Мій тато Хашим — сирієць, народився в Арабських Еміратах. Вчився в Україні на лікаря, де й познайомився з мамою Іриною. У мене є старша сестра Аня. Коли мені було вісім років, ми переїхали з України в ОАЕ, жили там шість років, а потім знову переїхали в Україну, в Малин, бо мама звідси. Тато нині працює в Еміратах. Ми рідко бачимось, але навідуємось одне до одного, в нас дуже дружна міцна родина.
Я хочу, щоб українці жили не кожен сам по собі, а однією дружною родиною, в якій підтримують одне одного всі, захищають, поважають. Тоді буде міцна держава, і в ній будуть щасливі всі родини.
- Останнім часом ви записуєте багато нових реп-текстів про Україну і події, що відбуваються. Знаю, що маєте намір записати кілька творів у студії звукозапису на диск. Успіху вам і удачі в житті.
- Дякую. Слава Україні!
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
