Столичні журналісти назвали Малинщину "депресивною"

На 101-му кілометрі від Києва будинок або землю продають за копійки. У селі Іванівка під Малином хатку в центрі села c 25 сотками нещодавно продали за... 3 тисячі гривень киянам.

Не скаржитися і заробляти копійки пекельною роботою на землі: ось вона - життя за 100 км від Києва.  Журналісти видання «Вести» від'їхали за 101 км в п'яти різних напрямках від столиці і оцінили рівень життя в «близькому зарубіжжі».

Молодь масово тікає до міста за роботою, а тим, хто залишився, з обривків передвиборних плакатів обіцяють «достаток і справедливість». Всюди руїни ферм і дитсадків, старі радянські пам'ятники і бездоріжжя. Без газу і (о жах!) без інтернету селяни все одно крутяться: збирають ягоди, гриби, ловлять рибу, тримають корів і здають землю в оренду, хоча плата (наприклад, 260 грн за гектар протягом року) вражає.

Більш депресивно виглядає північний напрямок - Житомирська та Чернігівська області. Тут гірше якість землі, а значить - паї селян не так цікаві агрофірмам і фермерам.

Якщо на Черкащині селяни хваляться купленими за рахунок пайових виплат тракторами по $5-6 тис., то на півночі люди отримують копійки за паї і показують десятки покинутих будинків на одній вулиці. Влітку в селах починаються заїзди киян: вони масово цікавляться будиночками на берегах річок. А деякі жителі столиці, втомившись від галасливого мегаполісу, і зовсім переселяються за 101-й км.

Як результат, наприклад, у Смолині Чернігівської області добротний будинок-новобудова з виглядом на Десну продають по $20-25 тис. За такі гроші можна підшукати будинок і ближче до Києва, але жителі столиці готові терпіти незручності (газ є далеко не скрізь) заради хорошої екології та відсутності п'ятиметрових парканів. Та й сусіди тут ще пропонують обірвати ароматний абрикос, «щоб не пропало».

100 км від Києва по Варшавкці - і майже кожен киянин зможе придбати хату з городом на місячну зарплату.

У селі Іванівка під Малином Житомирської області хатку в центрі села c 25 сотками нещодавно продали за... 3 тис. грн. киянам, які проводять перше літо на дачі за ціною «гарячої» путівки в Туреччину. Правда, від асфальтної дороги сюди ще 4 км по ямах, немає газу та інтернету. Останнє весілля тут пам'ятають два роки тому - молодь тікає в Малин та Житомир. До речі, найстаршому жителю села 93 роки, а молодшому - 2 тижні.

Хліб у магазин завозять через день, чорний і пшеничний, по 60 буханців, коштує 4,5 грн. Хоча, поклавши руку на серце, на полицях є все: від цвяхів і китайських сервізів до нектаринів по 23 грн/кг.

Пишаються в Іванівці минулим: колгоспами і церквою з вісьмома куполами - таких нібито було дві на всю Україну.

«Церкву совєти розібрали у 1930-х, на фундамент поставили будинок культури, - продавчиня Валентина Грищенко проводить нам міні-екскурсію. - Там досі за плиткою видно фрески. Вночі можна почути бій годинника і ходить лякало." Правда, пояснити, що таке лякало, Валентина не може.

Людмила показує синьо-чорні руки: повернулася зі збору чорниці, яка виручає влітку безробітне село.

«Збираю руками, до 6 л в день. Хто - гребачками, може і 10, і навіть 20 л, - каже щупла жінка, працівник школи. - Сезон - два місяці, можна заробити 3-6 тис. грн (скуповують по 15-20 грн за л). Але ягідивсе менше, вирізали ліс».

Ще у людей скуповують лисички, по 15 грн за кг. До сільради підкочує на возі 74-річний Олексій Мойсієнко.

«Були колгоспи, було п'ятеро дітей у сім'ї. Я бичків виростив і на книжку склав 16 тис. рублів. А зараз мої два гектари стоять неорані (в цьому році за пай - близько гектара землі - селянам дали по 260 грн. - Авт.), земля нікому не потрібна! - старий через слово вставляє мат. - Я курей у своєму житті не рубав, а на депутатів рука не здригнулася б».