У Малині відзначили 206-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка

Святковою ходою до погруддя Великому Кобзарю пройшлись місцеві майстри пера, громадські активісти, учні міських шкіл.

Поблизу пам'ятника виступили міський голова Олексій Шостак, голова міської організації Всеукраїнського об'єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка, лауреат Огієнківської премії, письменник Василь Сташук, голова ГО «Свічадо» Ірина Оксаніч, викладач дитячої школи мистецтв, заслужений працівник культури України Володимир Олексієнко, місцеві літератори, учні.

Усі промовці відзначали актуальність творчості Тараса Шевченка та його тісний зв'язок із Житомирщиною.

Просвітяни також цього дня об'єднали кобзарят – дітей, котрим прищеплюватимуть любов до поетичного слова Тараса Шевченка. До речі, 18 квітня виповнюється 180 років із дня видання першої поетичної збірки «Кобзар», до якої на той час входило вісім творів, а нині – 230.

У міській дитячій бібліотеці відбувся учнівський конкурс виразного читання поезій Кобзаря «Єднаймо душі словом Кобзаря», заходи з нагоди вшанування творчості Шевченка відбулися і в лісоколеджі та всіх навчальних закладах міста і району.

До підніжжя пам'ятника лягли живі квіти.

Під час заходу було озвучено цікаву сторінку в житті нашого краю, і, зокрема, Житомира, коли в жовтні 1846 року до Житомира приїхав Тарас Григорович Шевченко. Як відомо, поряд із викладацькою діяльністю в Київському університеті, поет з березня 1845 року активно включився в роботу створеної при цьому учбовому закладі археографічної комісії.

Саме завдяки участі в ній, доля привела поета в Правобережну Україну. 21 вересня 1846 року Т. Г. Шевченко одержав від київського генерал-губернатора Д. Бібікова розпорядження виїхати на Київщину, Поділля і Волинь для збору «разных сведений о народных преданиях, рассказов о курганах, древних памятниках, а также древних актов, бумаг и т. п.».

Одночасно волинський та подільський цивільні губернатори отримали циркуляри-розпорядження про всіляке сприяння Шевченкові у виконанні покладених на нього обов'язків. Листи з проханням надати дослідникові допомогу при огляді церков та монастирів надійшли до подільського архієпископа Арсенія та волинського архієпископа Никанора.

Одержавши необхідні документи, Тарас Григорович вирушив у милий його серцю «волинський, богом благословенний край і прекрасне Поділля». Як вважають дослідники, маршрут подорожі проліг із Києва на Поділля по так званому Великому польському тракту. До Житомира поет прибув у суботу» 5 жовтня з Кам'янця-Подільського, подолавши 276 верст через Проскурів, Летичів. Хмільник, Бердичів і Кодню. Наступного дня Т. Шевченко зробив візит до волинського губернатора І. Каменського і вручив пакет від генерал-губернатора. Інший пакет призначався волинському архієпископу.

З Житомира Т. Г. Шевченко виїхав 7 жовтня за маршрутом Новоград-Волинський, Корець — Острог — Дубно — Кременець — Почаїв. Свої враження від цієї подорожі поет залишив у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Зі сторінок твору видно, що Т. Г. Шевченко, виконавши всі доручення, на зворотному шляху знову завітав до Житомира. Відбулося це не раніше 25 і не пізніше 27 жовтня.

Під час свого другого приїзду до Житомира поет зупинився в кімнатах для приїжджих архієрейського подвір'я. Ще одна «шевченківська» адреса в Житомирі пов'язана з ім'ям відомого російського художника, друга Т. Шевченка, Аполлона Мокрицького, який півтора року мешкав у Житомирі у свого товариша, волинського губернського поштмейстера Семена Шаржинського. За припущенням відомого шевченкознавця П. Жура, поет під час перебування в Житомирі, за рекомендацією А. Мокрицького. зустрічався з поштмейстером, користувався його послугами (адже подорожував поштовими). С. Шаржинський хоч і був звичайним чиновником, кохався у мистецтві. був особисто знайомий з О. С. Пушкіним, М. В. Гоголем.Коли А. Мокрицький прибув до Житомира перед поїздкою на навчання до Італії, С. Шаржинський взяв його на квартиру.

Завдяки краєзнавчим пошукам вдалося встановити, що поштмейстер мешкав у казенному будинку губернської поштової контори, яка містилася на Чуднівській вулиці. На жаль, цей будинок не зберігся до наших днів, зараз на його місці кафе «Театральне». Житомир був кінцевим пунктом подорожі митця Правобережною Україною. «Измеривши вдоль и поперек Волынь и Подолию и дождавшись в Житомире осенней грязи, мы возвратились благополучно в Киев. Из Житомира послал я пачку огородных и садовых семян Степану Осиповичу, собранных мною у волынских и подольских агрономов. А юным прекрасным друзьям моим — тетрадку малороссийских песен, записанных мною от подолян и волынян», — читаємо у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Житомиряни свято шанують пам'ять про великого сина України. В обласному центрі встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку, його ім'ям названо одну з центральних вулиць міста. У 1989 р. на одному з будинків колишнього архієрейського подвір'я, де зупинявся поет, встановлено меморіальну дошку.

Життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка тісно пов'язаний з багатьма нашими земляками. Сподвижником великого Кобзаря був Зигмунт Сераковський, який називав Шевченка «батьку мій», пересилав необхідні художнику матеріали, брав участь у продажі його картин, ділився з ним своїми поетичними пробами. Першим здійснив переклад польською мовою поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» випускник житомирської гімназії Леонард Совінський, а інший вихованець цього ж учбового закладу Карл Болсуновський є автором цікавої розвідки «Т. Г. Шевченко як людина».

Соратником Т. Г. Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству був І. Я. Посяда. тоді ще студент Київського університету. Після розгрому товариства І. Посяду було відправлено під суворий нагляд поліції до Казані. Лише через багато років він повернувся в Україну, став продовжувачем волелюбних і гуманістичних ідей свого геніального натхненника. Понад десять років І. Посяда працював директором Коростишівської вчительської семінарії.

Перехрестя долі звели у Петербурзі випускника Житомирського повітового училища Олександра Дмитровича Бланка (саме таке ім'я по батькові після обряду вихрещення у православ'я отримав Ізраїль Бланк) і молодого Тараса Шевченка, який був тоді учнем у художника В. Г. Ширяєва. Коли Т. Шевченко важко захворів, друзі порадили направити його на лікування до лікарні св. Марії Магдалини, де тоді працював О. Д. Бланк. В автобіографічній повісті «Художник» Т. Г. Шевченко згадував, що хвороба тривала довго й тяжко. Вісім діб юнак був непритомним, перебуваючи між життям і смертю. Та молодий організм переміг хворобу. А вже через рік друзі викупили Т. Г. Шевченка з кріпацтва.

Фото Дмитро Дідківський

 * * *      

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook