Віталіна Дубровська: «Китайці охоче фотографуються з європейцями, бажають бути схожими на них…»

У пошуках кращої долі талановиті поліські дівчата змушені шукати своє місце під Сонцем іноді далеко від Батьківщини.

Це стосується 23-річної випускниці Національного університету Державної податкової служби України Віталіни Дубровської, жительки с.Федорівки Малинського району, котра виступала у складі артистів інтернаціонального цирку LingLingLing і нещодавно повернулася з КНР.

Чому наша землячка поїхала до Китаю, які враження в неї від перебування в цій країні, – вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «Житомирщини».

- Після закінчення вузу разом зі своєю студентською подругою Ганною Харченко та іншими ровесниками вирішили дещо поекспериментувати й ризикнути. Аби трохи заробити й побачити світ, зважилися відправитися до Піднебесної. Разом із 15-ма дівчатами з України ми влаштувалися асистентами фокусників у складі балету інтернаціонального цирку LingLingLing.

- Робота подобалась?

- По-перше, нам пощастило вже тому, що цей цирк за кількістю посадочних місць – 6 тисяч – занесений до Книги рекордів Гіннесса. Брали участь у художніх номерах із фокусами, а також танцювали запальні танці -- самбу, кан-кан тощо. Китайська публіка просто шаленіла. А коли вони дізнавалися, що на сцені танцюють дівчата з Європи, зал вибухав бурхливими оплесками. Після виступів китайці цікавилися політичною ситуацією в Україні, війною на Сході нашрї держави тощо. Загалом робота дуже подобалась і приносила задоволення. Втому після виступів «згладжували» піші екскурсії містом.

- Як зустрів вас Китай, якими були перші враження?

- Оселилися у туристичному місті, розташованому на півдні Китаю – Сямені. Тривалий час проживали й в одному з найдавніших китайських міст – Лояні. Довго пристосовуватися не довелося. Особливо не відчували й мовних проблем, оскільки поруч із нами працювали багато артистів із Росії, Казахстану, України, а також – із Кенії, Філіппін, деяких інших країн.

Враження від Китаю – чудові. Зокрема, сподобалася їжа. До речі, у них не заведено їсти вдома, тому на вулицях міста багато місць, де можна пообідати чи повечеряти. Ці місця називаються «народними їдальнями». Їжа – дешева й смачна. Спочатку були дуже вражені великою кількістю морепродуктів, рису, а також тим, що всі овочі готуються, тобто варяться чи смажаться. Бракувало нам у Китаї хліба, молочних продуктів та справжнього шоколаду.

- А як щодо чогось неочікуваного?

- У прямому сенсі слова нас шокувала антисанітарія. Часто відвідувані туристами місця – охайні й дуже гарні, а мікрорайони й кафе на околицях – дуже брудні. Там можна побачити величезних пацюків, скрізь -- специфічний неприємний «аромат»…Кидається в очі бідність простих людей.

Дуже вразило ставлення пересічних китайців до європейців: для них жителі Європи -- надзвичайно вродливі. Вони вважають почесним знаходитися поруч із європейцем, випити з ним чашечку кави чи чаю… Їх дивують наш високий зріст, широкі очі, розмір ноги… Нині там пішла мода у всьому бути схожими на європейців. Більш заможні китайці почали масово робити операції зі штучного розширення очей. Така процедура вважається престижним подарунком. Вони навіть намагаються не засмагати, бо засмагла шкіра вважається ознакою бідності, а от ознаками багатства й достатку є бліда шкіра – у жінок та довгі нігті – у чоловіків.

- Чим ще запам'яталося перебування у Китаї?

- Вільного часу мали вдосталь. Часто прогулювались містом, відвідували визначні місця, бутіки й ринки. Базари, де продаються овочі та одяг, відкриваються чомусь лише ввечері, близько 23-ої години на наш час. Головною фішкою таких місць є вміння торгуватися. Якщо китайські продавці бачать, що ти -- європеєць, відразу ціни піднімають мало не вдвічі. Таку тактику взяли на озброєння й місцеві таксисти: якщо ти сів до автомобіля-таксі, то запасайся терпінням, бо водій тебе возитиме колами містом, щоб здерти більше грошей. Вони вважають, що європейці -- всі багаті.

Здивувала й велика повага до китайського уряду. В Інтернеті ми не знайшли вільного доступу до звичних нам сайтів – Google, You Tube, різноманітних соціальних мереж. Всі сайти, які критикують китайський уряд, відразу блокуються. Цензура стосовно діяльності роботи уряду – велика й дієва.

У Сямені, де ми прожили майже рік, приємно здивувала дешевизна громадського транспорту. Лише за один китайський юань можна дістатися до будь-якої точки міста. Всі автобуси – на електриці. А от на дорогах -- безлад: переважна більшість учасників дорожнього руху не дотримуються ніяких правил. Ми спочатку не могли призвичаїтися до того як і в якому місці можна переходити вулицю. Дуже багато мопедів, їх мають майже всі китайці.

- Ви згадували історичні місця тих країв…

- Ось, приміром, острів Гулянюй. Це своєрідна історична візитівка Сяменя, до якої можна дістатися на катері. Вартість ексурсії -- кілька десятків американських доларів. До сьогодняшніх днів тут збереглася вікторіанська забудова ХІХ століття. На цьому острові міг з'явитись другий Гонконг. Як розповіли нам місцеві жителі, у 1842 році, коли Китай програв «опіумні війни», європейці щільно заселили цей район, бо були впевнені, що Сямень і Гулянюй перетворяться на форпост європейської цивілізації в Китаї. Тут активно будувалися резиденції, консульства, госпіталі, церкви. Нині це -- солідний мегаполіс, де проживають 4 млн. чоловік.

Найбільше вразила нас природа. На схилах гір створено численні парки з тропічною рослинністю.

- Не варто боятися подорожувати далеко, тим більше, якщо разом із відпочинком випаде нагода покращити матеріальне становище, то така поїздка дійсно запам’ятається на все життя, -- сказала на завершення Віталіна.

Інтерв'ю вів Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.