«Її життя й талант не потребують компліментів!..»

Часто в житті трапляється так, що поряд живуть і працюють талановиті від Бога люди, фахівці своєї справи, які не потребують особливих державних нагород, медалей, звань, а просто дуже закохані в свою роботу і звикли робити людям добро.

Саме до таких людей можна віднести і колишню завідуючу дерматологічним відділенням Чоповицької міської дільничної лікарні Малинського району, одного із найдосвідченіших ветеранів медичної галузі району 75-річну Ніну Євгенівну Локтікову.

Життя цієї сивочолої і доволі привітної жінки подарувало їй не одну тисячу приємних слів, подяк, дзвінків, телеграм, листів. Довелося перейти по життєвій дорозі й тернистими шляхами…

Після закінчення з відзнакою Житомирського медичного училища, Ніна Євгенівна працювала в Лугинському районі. Декілька років довелося працювати й старшою піонервожатою в одній із шкіл Житомира. За винахідливість та активність її визнавали свого часу кращою піонервожатою дитячого оздоровчого табору «Артек». Вищу медичну освіту талановита дівчина здобула в Тернопільському медичному інституті.

- Наразі я активно займаюсь поновленням генеалогічного дерева і пошуком родичів різних поколінь, - розповіла лікар. За допомогою небайдужих до історії та пам'яті людей. Наприклад, мені вдалося встановити і дізнатись, що моя бабуся походила із бідних дворян і працювала білетером у першому в Житомирі трамваї, а дідусь був фендфебелем, народився 1862 року. Для спорудження власного будинку вони позичили 300 золотих.

Через 140 років після смерті бабусі я встановила їй пам'ятник у Житомирі, при нагоді перевідую її могилку. Цікавою є біографії і моїх тіток, їхніх дітей, батьків…

Всі відомості про своїх рідних і близьких Ніна Євгенівна тематично об'єднала у альбом «Люди і долі: історія одного роду», де зібрані всі достовірні матеріали про її батьків, тіток, дітей, рідних і близьких.

Ніна Євгенівна Локтікова та медсестра геронтологічного відділення Чоповицької лікарні Валентина Фещенко.

За сорокарічний період роботи на прийом до сільського лікаря приїжджали відомі лікарі, професори, спортсмени тощо із Росії, Норвегії, Італії, різних куточків України. Жодній людині не відмовила. Кращою подякою за допомогу ставали радісні усмішки та подяки вдячних пацієнтів.

- Траплялися й дуже гордовиті «столичні професори», які на мене дивилися зверхньо, - пригадує жінка. Та коли, я, як завжди, спокійним розсудливим тоном, не дивлячись на надсучасні дослідження хвороби столичних науковців, розповіла історію хвороби пацієнту, призначила курс лікування і він виявився ефективним, тоді мені цей чоловік дякував, телефонував довго. Багато довелось приймати і дітей.

- Одного разу приїхала молода жіночка зі своєю дитиною, - продовжила нашу розмову лікар. Мама бідкалася, що дитя, коли бачить пігулки, починає плакати. А я їй порадила, щоб зняти стрес у дитини, давати їй грудне молоко, парити листя смородини. А вже потім приймати потрібні ліки від недуги. Через деякий час жінка телефонувала і щиро дякувала мені за пораду.

- До Ніни Євгенівни їдуть хворі з усіх усюд ще й нині, - сказала виконуюча обов'язки головного лікаря Чоповицької міської дільничної лікарні Ірина Прокопенко.

– Її знають, як хорошого спеціаліста, людину з лагідним серцем. Їй вірять, сподіваються на допомогу. І не помиляються. Її обирали головою ради жінок нашого колективу, вона редагувала стіннівку нашого медичного закладу. Без активної участі цієї жінки не проходило жодне свято в лікарні. І всі заходи проходили не монотонно, а завжди з «родзинкою» від Ніни Євгенівни Локтікової, на яку всі з нетерпінням чекали. Вона дуже уважна і компанійська, відмінний спеціаліст, турботлива мама і кохана дружина. Таких лікарів від Бога сьогодні ще потрібно пошукати. Переймається і цікавиться життям, проблемами своїх колег, рідних. Навідується часто в гості, де її чекають з нетерпінням.

У пожовклому від часу альбомі, звернув увагу на безліч Почесних грамот, подяк, спробував зосередити увагу лікаря на них. Жінка мені відповіла:

«Особливої реклами я не потребую. Якщо потрібна комусь допомога – не відмовлю. Клятві Гіппократа вірна все життя. Але, якщо людина сама не захочете собі допомогти, то за неї цього не зробить ніхто!».

Виховала і виростила Ніна Євгенівна зі своїм чоловіком Миколою Васильовичем, викладачем автосправи місцевої школи, двох дітей – сина Романа та доньку Олю, яка нині продовжує династію лікарів-дерматовенерологів у Києві. З відзнакою закінчила Житомирське медичне училище та Київський інститут народної медицини.

Життя кожній людині дається один раз. Його варто прожити гідно, без помарок. Життєва нива Ніни Євгенівни Локтікової вкрита «червоними і чорними нитками». Але навіть крізь роки її знають, шанують, цінують, а найвищою нагородою для лікаря є вдячне слово її пацієнтів, які не забувають про неї ніколи.

Богдан Лісовський. Фото автора.