Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Як працюють реферальні програми криптобірж: маркетинг в цифровому секторі

2.01.2014
Малин

Ювілеї: «Поет і журналіст – з відкритою душею»


Із заступником голови Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України, поетом, прозаїком, критиком, громадським діячем Василем Сташуком познайомився далекого 1987 року на презентації народознавчої книги «Берегиня» незабутнього українського етнографа, народознавця, фольклориста, письменника Василя Скуратівського, котра відбувалася в Головківській ЗОШ.

Це було незабутнє свято літератури, музики, поезії, організоване колишнім директором школи вчителем-методистом, Почесним громадянином Малинського району Валерієм Лісовським.

Василь Федорович, як і личить інтелігентній, розумній людині, розповідав тоді про свої життєвий і творчий шляхи, декламував поезії, у яких ще тоді я відчув палку любов до України, жінки, красу поліської природи, обпаленої чорнобильським лихом. Він говорив переконливо, твердо, і, водночас, тривожно. Так, ніби справжній пророк…

1 січня 2014 року Василеві Федоровичу виповнилося 70 років. Його доля тісно пов’язана із Малинщиною, де він народився (Савлуки), працював, жив. Не має такого колективу, де б він не виступав зі своїми побратимами по перу. Працював він тривалий час у районній газеті «Прапор жовтня», дописував у «Кур’єр», а розпочинав крокувати нелегкою дорогою журналістики в Народицькій районці.

Після смерті батька сім’я переїхала на батьківщину матері, у Великі Кліщі народницького району, де він закінчив одинадцятирічку, потім – Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка.

Працював у колгоспі, шляховиком, на будовах Києва, в районних газетах журналістом. Більше десяти років редагував Брусилівську районну газету «Відродження», котра 1995 року була удостоєна Грамоти за підписом відомого письменника Олеся Гончара за висвітлення суспільно-значимих тем і, зокрема, чорнобильської.

У Малині він разом із Станіславом Шлімовичем, Віктором Крисовим, Валерієм Лісовським, Олександром Крохуном, Миколою Скуратівським, Ольгою Гурою, Людмилою Морар та багатьма іншими створив літературно-мистецьку студію «Поліська ластівка», а нині – «Посвіт» імені Івана Огієнка. І зазвучало тоді поетичне слово у кожному навчальному закладі, робочому колективі, бібліотеках міста і району. Творче життя на Малинщині наприкінці 80-х – у 90-ті роки активізувалось. Частий гість Василь Федорович мистецьких подій, котрі відбуваються в Малині й нині.

Свої твори Василь Сташук друкував у журналах «Дніпро», «Ранок», «Україна», «Бердич», «Агнець», «Косень», «Авжеж», «Світло спілкування», «Жінка», в газетах «Літературна Україна», «Кримська світлиця», «Молода гвардія», «Молодь України», «Слово Просвіти», «Вечірній Київ», «Житичі», «Вільне слово», «Житомирщина», в районних виданнях.

Різноплановою є й громадська діяльність В.Сташука – він директор історичного музею імені І.Огієнка в Брусилові, голова Брусилівської районної організації Всеукраїнського товариства імені І.Огієнка, міжрайонного літературно-мистецького об’єднання «Посвіт» імені І.Огієнка, голова районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка, головний редактор альманаху «Житичі і світ», член ради обласної організації Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, делегат та член ради другого Всесвітнього форуму українців, делегат четвертого (надзвичайного), п’ятого та шостого з’їздів НСПУ. Він - лауреат регіонального поетичного конкурсу «Дорогами ровесників» (1967 р.), Всеукраїнської премії І.Огієнка (2009 р.), обласних премій імені Михайла Клименка (2010 р.), Василя Земляка (2013 р.).

З-під пера В.Сташука вийшли поетичні збірки «Глиця», «Мефістофель у Чорнобилі», «Круті береги», «Вересневі стодоли», «Освідчення», «Неприкаяність», «Міражі», «Гарячий вітер», «Вибране», «Хіба я знав, що так любити можна», есеїв «Те, що минуло, не минає», трилогії «Останній лелека», «Голос спаленої трави», «Тітко Насте, Вашими устами я до всього світу говорю», «Сонячною крапелькою крові», «У Надсонову ніч», «На берегах моєї долі», «Живу на долонях у матері», роману «Западня для Івана Денисовича», численних рецензій на поетичні збірки різних авторів у газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Житомирщина». До свого 70-річного ювілею Василь Федорович, залишаючись й надалі вірним селянським сином, підготував до друку книгу «Любов та гріх Великих Кліщів», назвавши це село «столицею свого серця». По суті, це історія поліського села, спаленого чорнобильською бідою. А ще В.Сташук нещодавно порадував шанувальників своєї творчості новою солідною поетичною збіркою «Неминучість». У передмові «Симфонія дороги» доктор філологічних наук, професор ЖДУ ім. І.Франка Петро Білоус зазначив: «У віршах цієї книги, написаної зрілим та по-житейському досвідченим поетом животворно пульсує високе почуття, ціну якому знає, мабуть, той, хто по-справжньому його пізнав і пережив».

Композиційно книга складається з трьох розділів: «Я – неминучий», «Грона осінньої ватри», «Поезії. Поза збірками 1962 – 1977 років». Головним лейтмотивом цієї збірки стали слова:

Я – неминучий…
Не мину ніколи,
Навіть тоді, як в землю перейду…

Збірка ще раз підтвердила, що Сташук ніколи й нікому не підігрував і не збирається, він такий, яким його знають і поважають колеги, друзі, земляки. Він твердо стоїть на ногах, і несе своє поетично слово правдиво, справедливо, гостро, не забуваючи й про інтимну тематику, якій присвятив цілий розділ.

Тому й не дивно, що життя В.Ф.Сташук прожив не марно, він у постійному творчому пошуку, живе у мирі та злагоді зі своїми однодумцями, колегами, побратимами. Його небуденні творчу та громадську й журналістську діяльність оцінила держава, нагородивши його медалями «Будівничий України», «Віра, честь, воля», «20 років Незалежності України», «Золотою медаллю української журналістики».

У своїй першій поетичній збірці «Глиця» він чітко окреслює своє творче і життєве кредо:

Віддати людям на землі себе
У кожнім добрім і гарячім слові,
Допоки світить небо голубе,
Допоки світ займається з любові.

Пишається ювіляр і надійним тилом, який допомагає йому жити і творити, завжди і в усьому допомагає – дружина, дві доньки, зять. Вони постійно радяться з батьком і чоловіком, як краще зробити, щоб не ображалися люди. На що знаходять постійно виважену і мудру батьківську пораду.

Отож, з роси і води Вам, Василю Федоровичу, на довгії і благії роки. А Ваше поетичне слово нехай ще довго радує і примушує співпереживати багатьох поціновувачів красного письменства Житомирщини й України.

Богдан Лісовський

На знімках: Василь Сташук; нова книга «Неминучість»; Василь Сташук із головою Житомирської обласної організації національної спілки письменників України Михайлом Пасічником.

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація