Записки з комісії. Якщо ти батько й чоловік, ти віддаси свою доньку… ти забереш свою доньку…

Як, на вашу думку слід робити? Ви скажете, що обидві репліки недолугі і для вас неактуальні. Але життя коригує обставини так, що це питання виникає і перед лицем вашого сумління і слід вирішувати. Не можете? Мусить втручатися комісія із захисту прав дитини.

Два останніх і абсолютно протилежних за своєю мораллю драматичні сюжети із життя двох різних сімей на одну і ту ж тему.

 Історія перша

 У немовляти помирає матуся. Дитина ще має батька, який з мамою – у розлученні. Маленька дівчинка проживає у бабусі по маминій лінії. Але треба визначити місце проживання дитини, аби статус закріпити юридично. Бо при живому батьку дитина виховується з бабусею. Тому варто розставити всі крапки над «і».

Бабуся звернулася до комісії. Вона вже виснажена судами й тривогами. Хоче бути впевненою, що колишній зять не відбере внучечку, в яку вона зараз вкладає всю душу. І утримує також.

Чи захочете ви бути адвокатом батька, судіть самі.

Жінка розповідає, що колишній чоловік її покійної доньки забув про існування свої дитини, за яку тим не менше судиться з 2012 року.

Умови проживання в обох сторонах конфлікту схожі. Там чоловік жив у своєї бабусі, і тут нині йдеться про перебування напівсироти у бабусі.

Однак нині батько відсутній, дитину він не забезпечує і не виховує.

Бачила його востаннє в жовтні, - розповідає нестара бабуся на комісії. – Побув у хаті зо три хвилини. Більше його не було. На останній суд у Київ він не приїхав.

З’ясувалося, що він давно виїхав у Крим і зареєстрований там.

Відколи померла молода мама, виплати на народжену дитину припинилися. Батько не оформив і досі пенсію по втраті годувальника, аби маля було забезпечене.

Так, він може і має право оформити пенсію на дитину вже за законодавством Російської Федерації, але і цього не робить. Тим часом бабуся у постійні тривозі. Адже переживає, що і онуку може втратити.

Чи стає на бік бабусі закон у даному випадку? Так. На комісії прозвучав аргумент, що зараз ув’язнюють вже і за несплату аліментів упродовж півроку. А тут і аліменти ніхто не платив, і пенсію не оформив на дитину і взагалі зник.

Дитина зігріта любов’ю рідних і живе в достатку. Проте і пенсію можна отримувати дівчинці у зв’язку з втратою мами. Зараз закон іде назустріч у випадках, якщо батько в Криму і не з’являється, то таку пенсію можуть оформити на 1 рік до з’ясування обставин. І не гаючи часу, подати на позбавлення його батьківських прав через відсутність турботи про власну дитину.

Отож тут місце проживання дитини визначено не на користь батька.

 Історія друга

 У цієї дівчинки, слава богу, обоє батьків живі. Дівчинка приїхала на засідання комісії з татом – із недалекого села. Присутня й мама – живе ха сто кілометрів з молодшим синочком.

Надали слово чоловікові, бо розглядається його заява щодо визначення місця проживання дитини, школярки, що має йти вже до другого класу.

Донька хоче жити зі мною, - стверджує батько. – Хоче йти до нашої школи в селі. До мами повертатися не хоче.

А яка ж передісторія? Чому дитина опинилася у батька?

Була ж сім’я? Народили двох діток. Зараз дочка – з татом, а син (з вадами здоров’я) – з мамою. При чому батько має намір і сина забрати до себе.

Жили у шлюбі добре, поки чоловік не став пити і поки не дійшло до серйозних конфліктів. Дружині увірвався терпець і вона подала на розлучення. Забрала дітей і виїхала до міста. Мешкає там із дітьми разом з рідними сестрами, знайшла нового чоловіка. Однак з’ясувалося, що умови проживання не дуже добрі – як побутові, так і моральні. Хоча молода мама заперечує, а підтвердити те чи інше може лише відповідне обстеження комісії з того міста.

Чому дочка опинилася у батька? Він просто за згодою обох сторін колишнього подружжя взяв дівчинку до села на час канікул.

І що – не вживає алкоголю? Не вживає. Ось і сільський голова підтверджує. І дитина горнеться до батька, просить лишити її в селі. Є свідчення сусідів і дітей, що дитина дійсно хоче жити з батьком.

Мама розгублена й ображена. Оце дозволила дитині побути на канікулах з рідним батьком!

Ми домовлялися, що донька побуде у селі, поки я влітку займатимуся обстеженням здоров’я сина, котрому ставлять діагноз про відставання у розвитку та гіперактивність, - надали слово мамі.

Жінка розповіла, що ніяк не чекала такої підступності від колишнього чоловіка, що не розуміє, чому він так її наказує. Адже вона дозволяє, щоб він систематично бачився з дітьми.

Зрештою після такого «бачення» за місцем проживання мами батько забирає дівчинку до себе. Хоча мама і не справляє враження байдужої, однак комісію здивувало, що за час канікул жінка хоча і щодня телефонувала до дитини, але не приїздила.

У батька відтак з’явилися козирі, щоб «виграти» доньку та ще й на сина претендувати. При тому, що дівчинка провчилася вже в іншому населеному пункті у першому класі. При тому, що у великому місті є більше можливостей займатися лікуванням вад сина. Але батько продовжує наполягати. Він, буцім, і роботу вже має (хай і неофіційну). І покинув пити. І брати дозволяють жити у їх спільному спадкованому від батьків будинку.

Оточення чоловіка категорично налаштоване допомогти саме йому, хоча ніхто не заперечує, що сім’я розпалася через його ж пиятику.

Отож пішовши назустріч колишньому, жінка влаштувала собі пастку.

Безпосередньо на засіданні комісії на очах дитини знову розгорівся конфлікт між подружжям. Здавалося б є просте вирішення його і всіх наступних непорозумінь – зійтися знову докупи. Адже якщо чоловік вже не п’є, то можна ж почати з чистого листка!

Але дружина і мама двох дітей у це не вірить. Вона ображена, що таку батьківську увагу й принциповість чоловік проявив різко – якраз із появою у дружини співмешканця п’ять місяців тому. Отож, на її думку, все пояснюється звичайнісінькими чоловічими ревнощами, інструментом приховування яких стали діти.

Так чи не так – важко судити. Чужа сім’я – темний ліс. Там дорослі блукають, не кажучи про дітей. І наразі маленька червона шапочка хоче лишитися з батьком.

Ось таке неофіційне формулювання про визначення місця проживання дитини.

А всі інші нюанси непорозуміння й родинної драми може врегулювати лише суд.

Такі дві історії з різними фіналами сьогодні і з невизначеним продовженням їх у разі потрапляння їх у вигляді позовних заяв до суду. Навмисне уникала ліричності й емоційності у викладенні життєвих сюжетів. Не хочеться зовсім, щоб хтось смакував деталі, які нині боляче вражають небайдужих чи ображених у обох драмах. Хочеться лише, щоб інші, у кого сюжет логічно розвинувся до подібних кульмінацій, мали можливість подумати і шанс безконфліктно, щадливо для дітей вирішити питання і свого, і їх майбутнього.

Христина Гаращук