Це спогад про екопоселення.
Бабина Лоза. Покинуте поліське село має нових поселенців. Літо 2015 рік.
Органічне землеробство, виховання дитини у любові до землі, повернення до витоків тощо...
Цікаво, от як там тепер?
Чи все так органічно у стосунках усередині поселення? Бо доходили чутки, що є розбіжності у світогляді різних родин адептів цього способу життя.
А ще є протиріччя на грунті мови. Більшість екопоселенців - носії росмови. Це так, між іншим. А, може, і не між іншим.
Чудова оптимістична філософія такої собі Анастасії - в основі подвижництва екопоселенців. Я читала всі книжки (принаймні 8 чи 9) про Анастасію автора Мегре (дивне прізвище як на таку тему). Книжки мені сподобалися. Це було світло і натхненно. Напівреалістично. Романтично. Життєствердно. З претензією на нову релігію.
Але зараз все більше думаю, чи не є це частиною якоїсь більшої схеми заселення українських територій росмовним населенням.
Великі постгеноцидні переселення епохи Сталіна зараз не "проканають". Треба тиснути вдавано м’яко і ніби на благо українців.
От вам і поселення. Що ж тут поганого, еге ж? Ніби ж заради здоров’я? Ніби ж заради відродження села? (Свого часу я дуже позитивно написала про це у наших ЗМІ).
Як і духовно-комерційна та територіальна експансія двох монастирів біля Чопович - жіночого і чоловічого, на території яких така потужна інфраструктура, що аж «Ах!». Як би віряни не старалися і не кидали пожертви до скриньок монастирських церков, на таке потужне будівництво не назбиралося б.
І це на віддалі ледь більше 100 км від столиці.
Ви звертали увагу, що на території монастирів вказівники і маршрутні описи - російською мовою? А ченці (я бачила) підперезані армійським ременем?
Ми знаємо, що класично ченці підв’язують свої темні ризи мотузкою. А тут ремінь! На ньому вчеплена рація. Авжеж, там чималі відстані, спілкуватися якось треба, щоб динамічніше... особливо з Богом.
Але з ким має спілкуватися чернець на території свого монастиря, коли можна 50-100 метрів і пройтися? І нащо для однієї рації ремінь?
Доводилося бачити у перші роки на території жіночого монастиря і всюдихід (бронетранспортер), яким керувала білявка на кшталт кіношного агента-007 у спідниці, пардон - у штанях. То от у неї я помітила супутниковий телефон. Не смартфон.
ПО ТЕМІ Продовжуючи тему релігії...
Отже про що це я?
Про наші поліські українські території і тих, хто їх рятує або вартує. Якось так.
Спростуйте мої твердження.
А взагалі, все дуже феншуйненько. Екобезпечно. Екзотично. А що під екологічним чи духовним прикриттям?
Хоча, припускаю, 90% самих екопоселенців можуть і не знати, що є частиною великої антиукраїнської маніпуляції, після наслідків якої буде важко по-живому з м’ясом віддирати своє рідне від чужинського. Тут ДНР і ЛНР не пройде, то присмачимо благородним соусом.
А історія у Клітні, що свого часу теж потрапила у ЗМІ (і звіти органів, мабуть) є прикладом-попередженням про нашу іноді необачність і довірливість.
«Екологічно» чи завжди є синонімом «безпечно»?
Ірина Кримська-Лузанчук
* * *
Підпишіться на нашу сторінку в Facebook
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер: