У 20-х числах листопада минає 99 років, коли під селом Базар червоноармійці розстріляли майже чотири сотні вояків УНР. Від куль більшовиків тоді загинули полонені учасники Другого зимового походу.
30 років тому – ще в часи СРСР - наші земляки вкотре спробували вшанувати пам'ять загиблих і встановити на могилах хрест, який виготовили у Малині. Про те, чим обернулись для активістів такі сміливі наміри, журналістці ІнфоМалин розповів тодішній заступник з ідеології голови Малинської районної організації НРУ, відомий громадський діяч і митець Володимир Олексієнко.
Восени 1990 року житомирські організації Української Республіканської партії, Спілки Незалежної Української Молоді та Народного Руху України закликали свідомих українців вшанувати героїв Базару. 25 листопада того року планували відправити на могилах розстріляних панахиду.
Комуністична влада від таких намірів була, м’яко кажучи, не в захваті. Ще задовго до події, зі спогадів В. Олексієнка, по селах агітували співробітники КДБ та партійних органів. Вони закликали місцевих виступати проти «нащадків бандерівців і петлюрівців», називаючи ініціаторів екстремістами.
«Малинські рухівці виготовили великий дубовий хрест. 24 листопада вранці разом з колишнім політв’язнем Дмитром Мазуром вантажівкою повезли хрест у Базар. Він був таким великим, що в розібраному вигляді вмістився в кузові тільки по діагоналі. Коли під’їхали під село, вивантажили хрест, заховали його неподалік дороги, прикривши листям і землею. Додому повертались манівцями», - пригадує Володимир Олексієнко.
Щоб перешкодити активістам, наступного дня, 25 листопада, навіть скасували автобуси у напрямку Базару.
«На щастя, своїм авто під’їхав активіст Руху Олександр Бірківський. Я, Ольга Лісовська та Леонід Орехівський сіли в автомобіль. З нами ще їхала дружина Бірківського з кількамісячною донькою на руках. Дорогою нас перестріла міліція. І «порекомендувала» не їхати далі. Тоді Бірківський повернув в бік Коростеня і лісовими шляхами обминув міліцейські пости. Як тільки виїхали на трасу в Недашках, накинулись нападники. Мене за волосся витягнули з машини, побили, а прапори пошматували. В Орехівського забрали фотоапарат і «засвітили» плівку. Навіть зараз згадувати жахливо», - розповідає Володимир Петрович.
Встановити хрест того дня на могилі розстріляних так і не вдалось. Радянська влада з допомогою КДБістів та провокацій про «бандерівські» намірі рухівців таки не впустила людей в село. У Недашках навіть розіграли цілу виставу, що місцеві селяни нібито проти панахиди.
«Дисидент, політв’язень і публіцист Василь Овсієнко, який їхав також на річницю, згадував, як бунтували «селяни» у новеньких куфайках, білих сорочках та пижикових шапках». Насправді це були компартактивісти з ближніх районів. Самі ж селяни практично нічого не знали про панахиду», - пригадує Володимир Олексієнко.
Встановити малинський хрест на могилі загиблих вдалось лише через рік після розгону – якраз до 70-річчя трагедії, 17 листопада 1991 року. У цей день кілька сотень зібрались на панахиду, освятили хрест та встановили меморіальну таблицю із прізвищами 359 розстріляних більшовиками вояків. Ще майже через десять років - 26 серпня 2000-го - на місці поховань відкрили меморіальний комплекс учасникам Другого зимового походу. До речі, дубовий хрест досі стоїть біля пам’ятного знаку.
Вчора, 21 листопада, біля меморіалу відбулись поминальний молебень та мітинг. Спілка офіцерів України, яка організувала захід, вручила Володимиру Олексієнку та Василю Овсієнку грамоти за активну позицію у 90-ому.
«Спроба встановити хрест у Базарі – це фактично Третій зимовий похід, бо ми прагнули вплинути на свідомість місцевих, пробудивши історичну пам'ять та національну свідомість, - наголошує Володимир Олексієнко. - Сьогодні мені часто кажуть, що ми ризикували. Але, хто тоді думав про ризик?! Ми керувались ідеєю. Якби сьогодні українську ідею ставили вище будь-якої матеріальної, ми б жили зовсім по-іншому».
.png)
Фото Дмитро Дідківський
Історична довідка:
17 листопада 1921 року поблизу колишнього села Малі Міньки не встояла перед силами більшовиків Волинська група Повстанської армії УНР, якою командував генерал-хорунжий Юрко Тютюник. Загинули понад 400 повстанців, іншу частину – взяли в полон. Кілька днів вояків допитували та випробовували голодом. Їм пропонували навіть перейти у склад Червоної Армії – ніхто не погодився. Згодом 359 чоловіків засудили на смертну кару. Нині історики запевняють, що Другий зимовий похід не мав шансів одразу і називають нерівні битви актами відчаю та героїзму.
Олена ПЕТРЕНКО
***
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
