Малинська портретистка Ірина Дорошенко: «Коли беру олівець в руку, забуваю про все»

Художниця з Малина за рік намалювала півтори сотні портретів, які розлетілись по всій Україні.

Таких, як 36–річна малинка Ірина Дорошенко, називають «самоучками». Без жодного уроку в художній школі чи тим паче майстер–класу відомого художника, вона малює неймовірно реалістичні портрети. За останній рік жінка талановито відтворила олівцем близько півтори сотні фотографій. Одна з її робіт – портрет Лесі України, висипаний маковим зерням – нині експонується в музеї поетеси у Новограді–Волинському.

Журналістка ІнфоМалин порозмовляла з Іриною, — про її захоплення, несподівані відкриття у процесі малювання та про те, чому так важливо не губити свої таланти.

– Ірино, розкажіть, як і коли почали малювати?

– Я здогадуюсь, що зараз ви — і читачі напевно — очікуєте почути якусь феноменальну історію про моє художнє минуле, про великий досвід, але все набагато скромніше. Ще коли мені було десять, часами брала в руки олівець і любила змальовувати портрети письменників чи композиторів. Та це вміння я особливо ніколи не розвивала. І в шкільні роки, замість уроків малювання, ходила на фортепіано в нашу музичну школу. Після закінчення школи – життя, як кажуть, закрутилось, пішла відразу на роботу. Працювала у сфері торгівлі та обслуговування, і навіть не здогадувалась, що можу ще щось запропонувати світові...

Після другого декрету не виходила на роботу, займалась домашнім господарством. І якось зловила себе на думці, що мені чогось не вистачає і хочеться якихось емоцій. Спочатку почала викладати портрети із зерня кави, маку, але малинців тоді цим не вразила. Згодом якось згадала про те, що колись ніби непогано малювала портрети олівцем. І якраз рік тому вперше опублікувала у Фейсбуці свою роботу. Насправді я навіть не очікувала, що отримаю стільки гарних відгуків. Мало того – у мене одразу з’явились замовлення на кілька місяців наперед.

– Скільки часу витрачаєте на одну роботу?

– Я намагаюсь не поспішати, і малювати в задоволення. Над одним портретом працюю близько трьох днів. Так за рік я намалювала близько 150 портретів.

– Дуже гарний результат! Вашими замовниками є лише малинці?

– Ні, Малин наш не такий великий, і більшість місцевих я вже, здається, намалювала (сміється – ред.) Маю багато замовлень з району чи з Житомирщини. Звертаються до мене і кияни. У такому випадку надсилаю їм портрети Новою поштою.

– Напевно, малювати незнайомих людей важче? Чи це стереотипи?

– Так, ви праві. Якщо жодного разу не бачила людини, не знаю її міміки, то з її портретом мені складніше працювати. У такому випадку прошу замовника надіслати додаткові фото з різними емоціями.

Також помітила, що дітей малювати легше, ніж дорослих. Взагалі кожна людина має якусь свою енергетику, від якої залежать і мої емоції під час роботи. Я вже навіть думала, якщо колись перестану малювати чи буду мати більше часу, то опишу цей неймовірний процес трохи детальніше.

– А чим особливий для вас цей процес? Що відчуваєте?

– Коли малюю портрет з фотографії, я ніби досліджую людину, намагаюсь уявити її в різних емоціях, зрозуміти, що вона відчувала у цей момент, пізнати її характер. Часом мені здається, що можу побачити навіть те, чого не бачать інші. Про людину говорять не тільки очі, а кожна риса, кожна ямочка, зморшка має свою історію. Це дуже захоплююче. І сьогодні я неймовірно щаслива, що свого часу поділилась із друзями своїм вмінням.

– А де сьогодні можна замовити у вас портрет і скільки він коштуватиме, якщо не секрет?

– Я веду свою робочу чи то творчу сторінку у Фейсбуці. Там зазначений і мій номер телефону. Хтось пише чи дзвонить, а комусь зручніше обговорити деталі тет–а–тет. Щодо ціни – то я її теж не приховую. За один портрет – незалежно від формату – беру символічних 350 грн. Донедавна моя робота коштувала 200 грн. Це невелика сума і великих заробітків мені моє хобі поки що не приносить. Але я помічаю, що вдосконалююсь і сьогодні мені навіть не завжди подобаються роботи, які малювала рік тому. Можливо, з часом, коли більше відшліфую техніку, матиму більші прибутки. Бо, наприклад, знаю, що інші портретисти просять і 800 грн, і 1000, а то й більше за одну роботу.

У мене можна також одразу замовити рамку для портрета – але за додаткову ціну. Одна із популярних рамочок коштує 200 гривень.

– Ви згадували про те, що торік починали не з олівця, а із… зерен. Не плануєте повернутись до такої техніки?

– Мені цікаво було працювати із зернами, це нестандартно, але закинула, бо почались замовлення на портрети олівцем. Хоча моя робота – портрет Лесі Українки, виготовлений із зерен маку — сьогодні висить у музеї в Новограді–Волинському. Після того, як про мене написали минулого року у наших виданнях, мені подзвонили з музею і попросили їм подарувати свою роботу. Я тоді навіть не одразу повірила і була дуже приємно вражена.

– А як до вашого захоплення ставляться ваші рідні? Підтримують вас?

– Так, мені пощастило із чоловіком. Він у мене чудовий, і постійно говорить, аби я не зупинялась і продовжувала працювати над собою. Нещодавно пройшла навчання по барельєфах у Наталі Вербицької. Тоді навіть задумалась, чому колись не пішла вчитись на скульптора чи, принаймні, на щось дотичне до творчості. Адже це справді дуже близьке мені. Ця робота мене не втомлює, а лише надихає, заспокоює та відкриває світ у нових ракурсах.

– Ірино, а бувають дні, коли абсолютно немає натхнення?

– Оскільки ця справа для мене ще відносно нова, то я «горю» нею. Кожне замовлення мені цікаве, тому завжди поспішаю взяти олівець і «накинути» перші штрихи. Сподіваюсь, що мені вистачить бажання і мотивації, аби не закинути своє захоплення і розвиватись — не лише у портретах олівцем, а й у скульптурі, наприклад, чи гончарстві. І навіть, якщо ці роботи хоча б одній людині принесуть радість чи підштовхнуть її до якогось рішення, вважатиму, що сповна реалізувала свій потенціал.

Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО

***

Нагадуємо, раніше ІнфоМалин розповідав про малинського фермера Олександра Сільченка і його фруктово–горіхові плантації; про автора і виконавця пісень Михайла Тараскіна, який пише пісні понад 30 років; про засновника тюнінг–ательє Максима Грунського, який починав у Малині, а сьогодні обшиває авто з Монако, та про власника «Хлібної Лавки» Василя Коваленка, який познайомив малинців із хлібом за кращими італійськими та французькими рецептами. А також про Артема Марченка, який п'ять років тому заснував піцерію «Пульчінелла», яка, до речі, працює у зручному форматі доставки.